Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk]

Карл довів своє військо «до східного краю України», до східного краю самої Європи, де Вольтер виявив запорозьких козаків, «найдивніший народ на землі». Він описав запорожців як «ватагу давніх русів, поляків і татар». Їхня релігія — «щось на кшталт християнства»; їхнє господарство, звісно, тримається на «розбої»; їхня політична система передбачає обрання вожака, якому згодом перерізали горлянку. Втім, найдивовижнішим був спосіб, у який вони поповнювали свої ряди: «Вони не терплять поруч себе жодних жінок, тому просто забирають усіх дітей на двадцять або тридцять льє навколо й виховують їх за своїми звичаями (moeurs)» 6. Ця химерна концепція приводила до висновків у дусі Ліннея, адже шведський натураліст вважав статеве відтворення популяції ключем для означення окремих видів. Вольтер уявляв запорожців як народ, котрий не розмножується статевим шляхом, дивну і неприродну мішанину давніх племен. Попри це, вони таки могли дещо передати дітям, яких вони забирали від матерів: свої moeurs, тобто манери і звичаї. Вольтер припускав, що навіть розбійники-горлорізи мають якісь манери, хай навіть дивні й примітивні. Саме за допомоги цього поняття Вольтер оцінюватиме всю всесвітню історію в «Досліді про всесвітню історію та про звичаї й дух народів від Карла Великого до Людовика XIV» 1756 року. Тож коли він писав «Історію Карла XII», манери вже правили за мірило для встановлення рівня цивілізації.

Карл перетнув Україну впродовж «незабутньої зими 1709 року — ще жахливішої на цьому пограниччі Європи, ніж у нас у Франції». Вольтер усвідомлював, що у своїй історії він ставав першопрохідцем «пограниччя Європи», східного пограниччя, і в той же час він відчував, що Україна, попри всю свою дивовижність, була частиною Європи, позаяк вона пережила таку саму незабутню зиму, як і «ми» — у Франції. Спільний європейський досвід пов’язував запорожців із самим Вольтером; він пам’ятав зиму 1709 року, коли йому було 15 років. Для Карла Україна була «незнаною землею», як і для молодого Вольтера, з тією різницею, що 1709 року Карл побував там насправді, а оскільки ця земля була «незнаною», він не (148)знав шляху по ній. «Карл заглибився у ці загублені землі (ces pays perdus), не будучи впевненим у своєму шляху», — писав Вольтер, трохи граючись двозначністю слів 7. Загубився, звісно, сам Карл, але за допомоги кмітливо вигаданої літературної перестановки Вольтер вправно поставив ситуацію догори ногами, й загубленою виявилася Україна, pays perdus. Загублені землі Східної Європи чекали на першовідкривачів — завойовника Карла й філософа Вольтера. Вольтер, оголосивши ці землі загубленими, міг дозволити собі приємність їх відкрити, проаналізувати, класифікувати й позначити на карті у належному стосунку до Західної Європи.