Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk]

Згадка про «бідолашне невинне дитя», якому бракує «ніжного почуття» «у перші роки», стає чудовим підсумком згубних наслідків рабства на основі недавньої теорії Руссо про сентиментально-містичне значення дитинства. Брак почуття ставав браком цивілізованості: дитя залишалося «дикуном», не маючи в собі «людяності».

Коли Маршалл порівнював російських селян з «неграми на наших цукрових плантаціях», Річардсон запропонував порівняння з перуанськими інками. Постійні сцени пригнічення надихнули його на створення поеми про рабство: «Як іберійці олюднювали невинні племена перуанських лісів» 97. Курсив у цьому випадку підкреслював саркастичний відтінок речення, адже Річардсон вважав, що поневолення нівелюватиме ці риси: «Ті нещасні чоловіки і жінки, яких продають і купують, б’ють, заковують у кайдани, оцінюють не дорожче за псів, втрачають людську подобу» 98. Вони могли навіть не відчувати наслідків втрати почуттів, стаючи байдужими батьками і подружжям. Описуючи становище рабів, Річардсон мав на меті викликати сльози у своїх англійських читачів, здатних збагнути важливість подружньої та синівської любові. Коли у XIX столітті Гаррієт Бічер-Стоу описала жахи рабства у «Хатині дядька Тома», вона зверталася до сумління своєї епохи, використовуючи такі самі теми: розлучення чоловіків із дружинами, батьків із дітьми.

Від «Міркувань про наслідки деспотизму» Річардсон перейшов до «Національного характеру росіян». Їхня головна вада — не брак емоцій, адже він сам визнавав, що «вони відчувають досить глибоко». Проблема полягала в тому, що вони не вміли застосувати «розум», аби створювати «загальні правила поведінки», наприклад, подружню або синівську відданість, і відтак контролювати «різноманітні й перемінливі емоції». Саме «крайня чутливість, не опанована або не керована (138) розумом», давалася взнаки у надмірних пристрастях і ошуканстві, насильстві та відчаї. Росіяни «рідко озиралися на минуле або думали про майбутнє», тож були «бородатими дітьми, що жили теперішньою хвилиною». У Росії «велика революція» неможлива без допомоги якогось «послідовного чужоземця», котрий зміг би «скористатися їхніми скороминущими пристрастями», тоді як «непостійну чутливість» найкраще можна «виправити найсуворішою дисципліною» в армії 99.