Людина без властивостей. Том III
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-16-1
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том III». Краткое содержание книги:
— Гм, а мені здається, ти й досі не такий відкритий, як та твоя скриня, — відповів Ульріх. — То ви таки укладете угоду чи ні?
— Не знаю, даю тобі ґенштабістське слово чести, що до цього ще не дійшло.
— А Ляйнсдорф?
— Той про це, звісно, нічого не здогадується. Схилити його на біг Арнгайма теж не можна. Я чув, нібито він страшенно розізлився через ту демонстрацію, яка була ще при тобі; тепер він лихої волі проти німців.
— А Туцці? — спитав Ульріх, допитуючи ґенерала далі.
— Хто-хто, а той має довідатися про це останнім! Він одразу поламав би весь план. Усі ми, певна річ, хочемо миру, але ми, військові, служимо йому не так, як бюрократи!
— А Діотима?
— Ох, прошу тебе! Це ж бо діло абсолютно чоловіче, про таке вона не годна думати навіть у рукавичках! У мене не стане духу обтяжувати її правдою. Як я розумію, Арнгайм теж нічого їй про це не каже. Адже він балакає, знаєш, дуже багато й доладно, і один раз про що-небудь змовчати — то для нього просто насолода. Це те саме, гадаю, що перехилити нишком чарку гіркої!
— А ти знаєш, що ти став пройдисвітом?! За твоє здоров’я! — І Ульріх перехилив свою чарку.
— Ні, я не пройдисвіт, — відказав, захищаючись ґенерал. — Я — учасник міністерської наради. А на нараді кожен викладає те, що сам вважає за правильне й за потрібне, і наприкінці з того всього виходить щось таке, чого цілком мати ніхто не хотів: не що інше, як результат. Не знаю, чи ти мене розумієш, але краще я пояснити цього не вмію.
— Звичайно, розумію. Але з Діотимою ви поводитесь усе ж таки підло.
— Шкода, якщо це так, — сказав Штум. — Але знаєш, у ката чести не питай, тут годі й сперечатись; а ось власник вірьовчаної фабрики, який просто поставляє в’язницям мотузки, може бути членом Товариства моралі. На це ти достатньої уваги не звертаєш.
— Це тобі Арнгайм сказав!
— Може, й він. Не пригадую. Тепер розібратися в духові стає чимдалі важче, — щиро поскаржився ґенерал.
— І що ж тут маю робити я?
— Я, бач, подумав собі… ти ж бо, як-не-як, колишній офіцер…
— Гаразд, гаразд. Але як це пов’язати з «людиною дії»? — ображено спитав Ульріх.
— Людиною дії? — здивовано перепитав ґенерал.
— Ти ж бо почав усе це з того, що я — не людина дії?!
— Ах, он воно що. «Людина дії» тут, звісно, зовсім ні до чого. Просто я з того почав. Я хочу сказати, то Арнгайм вважає, що ти — аж ніяк не людина дії; одного разу він так і сказав. Тобі немає чого робити, вважає він, і це наводить тебе на думки. Чи щось таке.
— Тобто, на думки марні? На такі, яких не можна «перенести до владних сфер»? На думки задля думок? Одне слово, на слушні й незалежні? Так? Чи, може, на думки «далекого від світу естета»?
— Так, — дипломатично підтвердив Штум фон Бордвер. — Десь у цьому дусі.
— В якому дусі? Як ти гадаєш, що становить більше небезпеку для духу — мрії чи нафтові промисли? Тільки не запихай собі хлібом рота, облиш! Мені геть байдуже, що думає про мене Арнгайм. Але ти на початку сказав: «Приміром, Арнгайм.» То для кого ж іще я недостатньою мірою «людина дії»?
— Ну, знаєш, таких немало, — запевнив Ульріха Штум. — Я ж бо тобі казав, що тепер кинуто гасло: «Діяти!»
— І що це означає?
— Цього я й сам добре не знаю. Ляйнсдорф сказав, буцімто тепер має щось статися! З того й почалося.
— А Діотима?
— Діотима каже: це — новий дух. І тепер багато хто так каже на Соборі. Хотілося б мені знати, чи й тобі знайоме таке відчуття, коли просто-таки в кишках крутить через те, що у вродливої жінки така розумна голова?!
— Охоче вірю, — зізнався Ульріх, не даючи Штумові ухилитися од відповіді, — але хотілося б почути, що каже Діотима про цей новий дух.
— Кажуть люди, — уточнив Штум. — Люди на Соборі кажуть, що час наповниться новим духом. Не одразу, а за кілька років, якщо доти нічого аж такого не станеться. І дух той буцімто на думки багатий не буде. Та й почуття тепер теж не на часі. Думки й почуття — то переважно для тих, кому нічого робити. Одне слово, це — такий собі дух дії, та й годі, а більше я й сам не знаю. Але часом, — замислено додав ґенерал, — мені вже спадало на гадку: а чи то кінець кінцем — попросту не військовий дух?!
— Дія повинна мати сенс! — рішуче заявив Ульріх, і його сумління глибокою серйозністю, дуже далекою від оцих безглуздих, блазенських балачок, нагадало йому про першу таку розмову з Аґатою на шведському земляному укріпленні.
Але ґенарал і собі промовив: