Щоденник моєї секретарки

От і зараз, взявши за поганою звичкою до рук дідів витвір, я одразу повернув думки у конструктивне річище. Паніка — не наш метод. Будемо готуватися до гіршого і сподіватися на краще — цей рецепт завжди працює. А до гіршого ми вже готуємося — по–перше, Сапула ретельно перетрушує всі старі схеми на предмет надійності. Краще за неї це навряд чи хтось здатен зробити. По–друге, наш бізнес навіть у мирний час побудований так, щоб ми були постійно готові до погрому. Залишається тільки зробити так, щоб до погрому були готові й підлеглі. А для цього існує друге старе правило — відсутність документів карається не так суворо, як їх наявність. Бо коли щось втрачено — це максимум халатність, а коли є не те, що треба, воно одразу із звичайного документа може перетворитися на доказ, і це вже точно нікому не потрібно.

Я пригадав, як у часи загострення бойових дій гуманоїди дали грошей слідчому, аби той викликав на допит тимчасового керуючого, а самі тим часом вивезли з банку усі документи і спалили разом із машиною, і оцінив усі переваги подібного методу. Тим більше, що у нас до перевірок іще не дійшло і директор підприємства цілком має право віддати наказ перевезти архів до іншого приміщення чи, скажімо, до аудитора… Так, це чудова ідея, саме до аудитора, тут у мене є на кого покластися. Далі машина залишається на стоянці, невідомі — тут нам допоможе Жорик зі своїми кримінальними зв’язками — викрадають її, далі заява в міліцію, плач за втраченим… А пізніше авто виявляють десь у лісі під Бородянкою згорілим разом із усім багажем. І відтоді в бухгалтерії замість паперових скирд лежить одна–єдина постанова міліції про відмову у порушенні кримінальної справи. Геніально! Гадаю, на таку пропозицію охоче погодиться й мій директор, який таким чином прикриє усі свої «ліві» номери, і партнери, які спокійніше спатимуть. А машину можна й нову купити, невелика втрата порівняно з масштабами можливих проблем.

Думки закрутилися навколо організаційних питань — кому подзвонити, що сказати, де домовитися. Ні, поспішати не треба, але підготувати такий варіант як пожежний — це обов’язково. Та й взагалі на усіх наших конторах передбачити таку собі пожежну кнопку — натиснув, і от тобі пожежа.

Прокручуючи в голові усі нюанси рятівного плану, я одночасно крутив руками дідове прес–пап’є і раптом впіймав себе на думці, що у фігурках мавп на ньому знаходжу багато спільного з конкретними людьми, тими, що оточували мене. Взяти хоч би центральну фігуру пахана. Він сидить на троні і виглядає всесильним, але якщо придивитися, то видно, що він просто спить. Точно так, як Паша заснув в кабінеті з голою повією.