Феномен Фенікса
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ФІТОСОЦІОЦЕНТР
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Феномен Фенікса». Краткое содержание книги:
У книзі також вміщено низку фантастичних повістей та оповідань, серед яких «Особлива місія мадам Крижанівської», «Подорож після смерті», «Інтерв’ю на Чорториї», «Ліліт — птиця нічної грішної любові» (вперше так детально розповідається про біблійну попередницю Єви, першу дружину Адама) та інші пригодницькі, містичні речі, гостросюжетні, із своєрідним поглядом письменника на різні загадкові явища, про таємниці людської душі і світу, що нас оточує.
З кожним мільйоноліттям прожитих років Сонце старіє все більше й більше (та й Земля не молодіє, ми живемо вже на досить старій Землі). А вже через якийсь там мільярд-другий років воно катастрофічно почне збільшуватися, роздуватися, як наче надиматиметься. І врешті-решт стане таким великим, таким великим, що й небо собою затулить. А ще через мільярд років на нашій планеті почнеться такий парниковий ефект, який нині спостерігається на Венері (температура там +489 °C? крім усього вона покрита товстим і задушливим шаром вуглецю. На її поверхні тиск такий, як на Землі на глибині 914 м. Величезні хмари на Венері проливають дощі сірчаної кислоти і небо над нею темно-оранжеве).
Атмосфера Землі стане густішою, задушливішою. Переходячи в останню свою стадію, зробиться такою пекучою, що буде зовсім нестерпно. Вона зрештою може просто випаруватися. Принаймні, стане такою ж мертвою як Венера чи Марс, близькі до неї за параметрами планети Сонячної системи.
І нічого не вдієш, у Всесвіті немає такого місця, де можна було б жити вічно. Всюди у Всесвіті початок і кінець, лише відлік часу там інший. Тож питання полягає в тому, а скільки ще нам часу відпущено Всесвітом? Кілька мільярдів років — не більше п’яти, на це ми ще можемо розраховувати. Але не на вічність.
Нині Сонце вже знаходиться на шляху до своєї загибелі і його на смертній дорозі вже не можна зупинити. І тим більше, порятувати, а заодно і свою планету, і нас самих.
Коли в Сонця, як і в будь-якої іншої такої зірки вигорить у ядрі водень (а він неодмінно вигорить через п’ять мільярдів років), наше світило, як уже мовилося, стане червоним гігантом і збільшиться до розмірів орбіти планети Земля — вона стане в 1000 разів більшим як нині. (Ви можете уявити в нашому небі сонце більше за наше нинішнє в одну тисячу разів?!. Я, наприклад, ні). І тоді наше рідне сонечко спалить все, куди дістане його пекельне проміння — а воно дістане на сотні і сотні мільйонів кілометрів! Про це можна прочитати в будь-якій праці, присвяченій небесним світилам у розділі «Смерть зорі».
Ще раз повторимо: прийнято вважати, що більшість зірок починають помирати тоді, коли закінчиться водневе пальне. Маленькі зорі типу нашого Сонця тоді розбухають, розпухають і стають червоними гігантами. Ядро продовжуватиме горіти за рахунок гелію. А вже після вигорання гелію буде скинута зовнішня оболонка червоного гіганта і стане планетарною туманністю (це астрономи спостерігають у космосі часто — як гинуть зірки, перетворюючись у червоних гігантів). Ядрові, що залишиться, випаде незавидна доля білого карлика…
Ось тут, між цими двома стадіями — червоного гіганта і білого карлика — і криється наша загибель.
Уявимо на мить у небі не світило, зване жовтим карликом, як нині, а гігантську червону зорю, розжарену до неймовірних температур, яка за розмірами в 1000 разів більша за Сонце. Це рівнозначно з’яві у небі Землі тисячі (однієї тисячі!) нових сонць.
Що буде з усім живим на планеті Земля і що буде з самим світом білим і самою планетою Земля — уявити неважко.
Червоний гігант спершу висушить океани — вода просто випарується, а після всезагальної пожежі Земля — не забуваймо, — ще й замерзне — без сонячного тепла.
Діаметр червоних гігантів приблизно рівний діаметрові орбіти Венери. І навіть орбіти Землі. (Орбіти, а не планети!)
Пекельна температура червоного гіганта в одну тисячу разів більшого за наше Сонце у небі (а втім, тоді навіть неба не буде, все собою займе гігант) зірве атмосферу з Землі і життя на ній стане неможливим. Все живе просто задихнеться (без атмосфери небо Землі з голубого стане чорним, абсолютно чорним!), але це буде лише початок. Початок ще гіршого.
Води річок, морів та океанів закиплять і випаруються.
Разом з усім живим, що плаватиме в їхніх водах.
Тоді почне плавитись каміння.
Горітимуть гори і доли.
Ґрунт буде плавитись, спікаючись на шлак — планета Земля, охоплена вогнями й димами, повільно вмиратиме в корчах, вмиратиме доти, поки й не перетвориться на чорну вуглину — в холодному мертвому космосі.
Світло із зникненням Сонця теж зникне. Більше не буде дня білого, лишиться лише вічна чорна ніч — це вже як червоний гігант перетвориться в планетарну туманність.
Сонце — як вигорить гелій — чекає ще одне перетворення. Червоний гігант — власне його оболонка, — перейде в ранг всепланетної туманності і з часом геть розсіється, а ядро його перетвориться на карликову білу зірку. Всюди буде лютий холод, вічна зима і чорне небо з тліючою жаринкою карлика.