Вогняний бог Марранів

Маррани були зачаровані, захоплені. Так, ця гра у їхньому дусі! Як би вони підстрибували у погоні за цим невловимим, в'юнким м'ячем! Які б завдавали запаморочливі удари! Непомітно для себе Стрибуни вже розділилися на дві партії: одні вболівали за «Мавп», другі — за «Непереможних». Почали битися об заклад. Ревище натовпу з одного й другого боку: 16:15, ведуть «Непереможні». Ще удар — і чемпіонат виграно…

Але що це? Маррани вражені. Бойс?! В одній з команд з'являється Бойс, що замінив гравця. Бойс, забитий, порізаний на шматки й згодований свиням! Ох, як він майстерно пустив м'яча понад самою сіткою!..

Стривай, стривай! А про що казав Великий Урфін? Може, його обдурив цей бридкий дерев'яний чоловічок?

Ось іще один Стрибун зрізав м'яча, а інші весело регочуть у натовпі глядачів…

17:15! «Непереможні» виграли, вони чемпіони країни. І Бойс біжить до рову й весело вітається з друзями, махає рукою, кличе до гри!

Погляди Марранів повертаються до Урфіна. Погляди здивовані, запитальні… А потім гнівні, картаючі.

Урфін не витримав. Від жаху він закрив обличчя руками, а потім розвернувся й побіг.

Він біг, і перечіплювався, і падав, і підводився, І знову біг. Серце Джюса шалено калатало в грудях, його охопив невимовний жах. Втікачеві ввижалося, що в спину йому із свистом летить хмара камінців, що його наздоганяють розлючені месники з важкими дубцями в руках…

Та жоден Марран не кинувся за розвінчаним божествам.

Навздогін йому гриміло:

— Облудник! Брехун… Мерзенний наклепник!.. Фальшивий бог!..