Мертві квіти
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-617-688-014-1
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Мертві квіти». Краткое содержание книги:
З одного боку, усе заплутувалося ще бiльше. З iншого — з'являлися шляхи для пошукiв. Конкретнi шляхи.
XXXVI
Директор музичної школи Петро Васильович Балабас був огрядним чоловiком зi шляхетною сивиною та приємними манерами. Вислухавши Стасове привiтання, вiн показав рукою на крiсло i запитав:
— Так, розумiю, лiкар бажає дитину влаштувати посеред навчального року. Вгадав?
— Та нi, — посмiхнувся Стас. — Дiтей ще не маю. Справа iншого гатунку. Минулого мiсяця помер мiй дядько. Незадовго до смертi вiн продав свiй баян. Хотiлося б розшукати покупця. Ви вже пробачте, що з таким. Але куди ж iще? Може порадите хоча б, до кого звернутися. Ви ж з усiма мiсцевими музикантами знайомi, може й знаєте, хто мiг купити.
— Знаю, — лаконiчно згодився директор. — А навiщо вам?
— Деякi речi лишилися й валяються, — розмито пояснив Стас. — I хто ж це?
— Я, — розвiв руками Балабас. — От тiльки не розумiю, якi це речi могли лишитися у Мироненка. Може, вiд чого iншого?
— Думаю, таки вiд нього, — зрадiв Стас. — Це валіза. Футляр тобто.
— Футляр?! — здивувався директор. — А вiн казав, нiби загубив. Їздив у вiдрядження до Коломиї, якщо не помиляюся, щось мав таке везти, взяв футляр вiд баяна, бо дуже зручний. Там десь i лишився — вкрали чи що…
За п'ять хвилин футляр уже лежав на столi директора i той вкладав у нього iнструмент.
— Вiд нього! Сто вiдсоткiв! — радiв знахiдцi Балабас. — Вiн, рiдний…
Футляр зачинятися не схотiв.
— Ви не думайте, у нас з ним усе законно було, — переконував Балабас, хоч Стас i не висував жодних претензiй. — Навiть розписку вiд вашого дядечка маю, що iнструмент продано законно i за нього сплачено. А чого ж це воно…
— Ось, — пояснив Стас, — ось цей поролон заважає. Не знаю, для чого тут вiн, але явно пришитий вже потiм. I схоже, не для баяна…
Директор знайшов у канцелярських приладдях лезо для голiння, i вони охайно вiдпороли зайве. Замки заклацнулися. Футляр належав саме цьому iнструменту.
— I що? — запитливо подивився директор. — Я… компенсую. Доплачу вам, адже ви, я так розумiю…
— Не треба, зайве, — вiдмахнувся Стас. — Забирайте. Саме так його треба було продати.
— Та нi, я дещо збив цiну, оскiльки баян дорогий, а був без футляра, тож…
— Нi, — стояв на своєму Стас. — Але я б хотiв вашого сприяння у деяких речах. Мене багато що цiкавить i ви можете це знати. Скажiть насамперед, чому мiй дядько продав iнструмент? Кажуть, вiн непогано грав i дуже цiнував його.
— Шановний е-е… Станiславе! — на обличчi у Балабаса з'явилася злегка iронiчна посмiшка. — На мою думку, покiйний Тарас непогано грав е-е… у шахи. Щодо гри на баянi… Я все-таки фахiвець, розумiєте… м-м… так, щоб не образити… Та що казати, якщо такий iнструмент у такому станi тримати! Я пiвдня з нього пилюку видував звiдки можна i звiдки не можна. Це ж на звучання впливає!
— Зрозумiв, — Стас вирiшив полегшити йому завдання. — Проте сам дядько вважав очевидно, що грає непогано. А iнструментом усе-таки дорожив. Ви ж не заперечуєте? Чому ж продав?
— Не знаю, — вiдверто зiзнався директор. — От повiрте, не цiкавився. Миттєво грошi позичив i забрав, боявся, щоб родич ваш не передумав. Ну це ж iнструмент! Я давно на нього оком накинув. Що казати!
— А самi як думаєте? — не вгавав Стас.
— А що тут думати? Не знав аж так дуже вашого дядька, не був у курсi його справ. Навiть приблизно не уявляю. Може грошi були потрiбнi…
— Скажiть тодi ще одне, — Стас пильно подивився на спiврозмовника. — А навiщо ви розписку давали?
— Розписку вiн писав, не я, — пояснив Балабас. — Звiсно, баян — не машина. Але… Ну, знову, щоб не образити… Словом, хитра людина був ваш дядько. Ну, краще, коли усе офiцiйно. От i змусив я його написати розписку, що грошi у такiй-то сумi вiн за продаж iнструмента отримав i подальших претензiй не матиме.
— Гаразд, — пiдвiв риску Стас. — Дякую вам, Петре Васильовичу.
— Що ви, це я дякую! — розплився у посмiшцi той. — Заходьте, якщо що… Я до вас — бажання не маю, i це хе-хе, нормально! А ви заходьте!
Дверцята машини заклацнулися, мотор вже працював, а Стас розглядав два чималi шматки грубого поролону, вiдпоротi з обивки футляра. Лише тепер, коли їх стало можливо оглянути з обох бокiв, ця особливiсть кинулася в очi. Поверхня губки, що прилягала до стiнки чемодана, була iдеально рiвною. Друга, та що дивилася у порожнину, мала доволi глибокi нерiвностi вiд чогось. Вочевидь щось потрiбне, а разом з тим крихке або ламке, довгий час зберiгалося у футлярi для баяна, тому i відбилося на поролон. Сам же iнструмент увесь цей час валявся будь-де, тому й запилючився.