Війна і мир 1-2
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1952
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 1-2». Краткое содержание книги:
— Годі-бо, генерале, та чи смію ж я! — відповів капітан, червоніючи носом, усміхаючись і відкриваючи усмішкою недостачу двох передніх зубів, вибитих прикладом під Ізмаїлом.
— Та панові Долохову перекажіть, що я його не забуду, щоб він був спокійний. Та скажіть, будь ласка, я все хотів спитати, що він, як тримає себе? І все…
— По службі дуже справний, ваше превосходительство… але характер… — сказав Тимохін.
— А що, що характер? — спитав полковий командир.
— Находить, ваше превосходительство, днями, — розповідав капітан, — то і розумний, і вчений, і добрий. А то звір. У Польщі вбив жида, ви знаєте…
— Авжеж, авжеж, — сказав полковий командир, — усе ж треба пожаліти молодика в нещасті. Адже великі зв'язки… То ви теє…
— Слухаю, ваше превосходительство, — сказав Тимохін, усмішкою даючи відчути, що він розуміє начальникові бажання.
— Авжеж, авжеж.
Полковий командир розшукав у рядах Долохова і притримав коня.
— До першого бою — еполети, — сказав він йому.
Долохов оглянувся, нічого не сказав і не змінив виразу свого глузливо-усміхненого рота.
— Ну, от і гаразд, — вів далі полковий командир. — Людям по чарці горілки від мене, — додав він так, щоб солдати чули. — Дякую всім! Хвалити бога! — І він, випередивши роту, під'їхав до іншої.
— Що ж, він, далебі, хороша людина, з ним служити можна, — сказав Тимохін до субалтерн-офіцера, який ішов біля нього.
— Одно слово, чирвовий!.. (полкового командира називали чирвовим королем), — сміючись, сказав субалтерн-офіцер.
Втішний настрій начальства після огляду перейшов і до солдатів. Рота йшла весело. З усіх боків перемовлялися солдатські голоси.
— Чому ж казали — Кутузов сліпий на око?
— Авжеж! Таки не бачить…
— Нє… брат, зіркіший за тебе. Чоботи й онучі — все оглянув…
— Як він, братіку ти мій, гляне мені на ноги… ну і думаю…
— А той другий, австріяк, що з ним був, наче крейдою вимазаний. Як борошно, білий. От, десь, певне, амуніцію чистять!
— Що, Федешоу!.. казав він, чи ні, коли страженія почнуться? ти ближче стояв? Говорили все, у Брунові сам Бунапарте стоїть.
— Бунапарте стоїть! ач, бреше, дурень! Чого не знає! Тепер пруссак бунтує. Австріяк його, значить, втихомирює. Як він замириться, тоді і з Бунапартом війна почнеться. А то, каже, у Брунові Бунапарте стоїть! Відразу й видно, що дурень. Ти слухай більше.
— Ач чорти квартир'єри! П'ята рота, дивись, уже в село звертає, вони кашу зварять, а ми ще до місця не дійдемо.
— Дай сухарика, чорт.
— А тютюну он учора дав? То ж то, брат. Ну, на, бог з тобою.
— Хоч би привал зробили, а то ще верст із п'ять пропремо не ївши.
— Ото любо було, як німці нам коляски подавали. Ідеш собі: здорово!
— А тут, братіку, народ зовсім знавіснілий почався. Там усе неначе поляк був, все-таки російської корони; а нині, брат, поспіль німець почався.
— Співаки, вперед! — пролунав вигук капітана.
І перед роту з різних рядів вибігло чоловік з двадцять. Барабанщик-заспівувач обернувся лицем до співаків і, махнувши рукою, затягнув протяглу солдатську пісню, що починалася: «Не заря ли, солнышко занималося…» і закінчувалася словами: «То-то, братцы, будет слава нам с Каменскиим отцом…» Пісню цю було складено в Туреччині і співано тепер в Австрії, з тією лише зміною, що на місце «Каменскиим отцом» вставляли слова «Кутузовым отцом».
Відірвавши по-солдатському ці останні слова і махнувши руками, наче він кидав щось на землю, барабанщик, сухий і гарний солдат літ сорока, строго оглянув солдатів-співаків і зажмурився. Потім, переконавшись, що всі очі спрямовані на нього, він неначе обережно підняв обома руками якусь невидиму коштовну річ над головою, потримав її так кілька секунд і раптом одчайдушно кинув її:
«Сени новые мои…» — підхопили двадцять голосів, і ложечник, незважаючи на тягар амуніції, жваво вискочив уперед і пішов задки перед ротою, поводячи плечима і погрожуючи комусь ложками. Солдати, в такт пісні розмахуючи руками, йшли просторим кроком, мимоволі потрапляючи в ногу. 3-позад роти почулось торохтіння коліс, похрускування ресор і кінський тупіт. Кутузов із почтом повертався до міста. Головнокомандуючий дав знак, щоб люди продовжували йти вільно, і він і весь його почет виявили на своїх обличчях задоволення, почувши спів і побачивши танцюючого солдата і всіх солдатів роти у веселому і жвавому марші. У другому ряду, з правого флангу, з якого коляска обганяла роти, мимоволі впадав у око голубоокий солдат, Долохов, який особливо моторно і граціозно йшов у такт пісні й дивився на обличчя проїжджих з таким виглядом, наче він жалів усіх, хто не йшов у цей час із ротою. Гусарський корнет з почту Кутузова, який передражнював полкового командира, відстав від коляски й під'їхав до Долохова.