Війна і мир 1-2
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1952
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 1-2». Краткое содержание книги:
Кутузов ішов повільно і мляво повз тисячі очей, які викочувались із своїх орбіт, стежачи за начальником. Порівнявшись із третьою ротою, він раптом зупинився. Почет, не передбачаючи цієї зупинки, мимоволі наштовхнувся на нього.
— А, Тимохін! — сказав головнокомандуючий, впізнаючи капітана з червоним носом, який постраждав за синю шинель.
Здавалося, не можна було витягтися більше того, як витягався Тимохін тоді, коли полковий командир робив йому зауваження. Але в цю хвилину звертання до нього головнокомандуючого капітан витягся так, що, здавалося, якби подивився на нього головнокомандуючий ще якийсь час, капітан не витримав би; і тому Кутузов, видно, зрозумівши його становище й бажаючи, навпаки, всякого добра капітанові, квапливо одвернувся. По пухлому, спотвореному раною обличчю Кутузова майнула ледве помітна усмішка.
— Ще ізмайловський товариш, — сказав він. — Хоробрий офіцер! Ти задоволений з нього? — спитав Кутузов полкового командира.
І полковий командир, відбиваючись, як у дзеркалі, невидимо для себе, в гусарському офіцерові, здригнувся, підійшов вперед і відповів:
— Дуже задоволений, ваше високопревосходительство.
— Ми всі не без дошкульних місць, — сказав Кутузов, усміхаючись і відходячи від нього. — В нього була прихильність до Бахуса.
Полковий командир злякався, чи не винен він у цьому, і нічого не відповів. Офіцер у цю хвилину помітив обличчя капітана з червоним носом і підтягненим животом, і так вдало передражнив його обличчя й позу, що Несвицький не міг стримати сміху. Кутузов обернувся. Видно було, що офіцер міг надавати своєму обличчю виразу, якого хотів: в ту хвилину, як Кутузов обернувся, офіцер встиг зробити гримасу, а слідом за тим прибрати найсерйознішого, шанобливого й невинного виразу.
Третя рота була останньою, і Кутузов замислився, видно, пригадуючи щось. Князь Андрій виступив із почту і по-французькому тихо сказав:
— Ви наказали нагадати про розжалуваного Долохова в цьому полку.
— Де тут Долохов? — спитав Кутузов.
Долохов, уже переодягнений у солдатську сіру шинель, не дожидався, щоб його викликали. Струнка постать білявого з ясними блакитними очима солдата вийшла з строю. Він підійшов до головнокомандуючого і зробив на караул.
— Претензія? — трохи насупившись, спитав Кутузов.
— Це Долохов, — сказав князь Андрій.
— А! — сказав Кутузов. — Сподіваюся, ця наука тебе виправить, служи добре. Государ ласкавий. І я не забуду тебе, якщо ти заслужиш.
Блакитні ясні очі дивилися на головнокомандуючого так само зухвало, як і на полкового командира, неначе своїм виразом розриваючи завісу умовності, що відділяла так далеко головнокомандуючого від солдата.
— Про одно прошу, ваше високопревосходительство, — сказав він своїм звучним, твердим, неквапливим голосом. — Прошу дати мені нагоду загладити мою провину і довести мою відданість государеві імператору і Росії.
Кутузов одвернувся. На обличчі в нього промайнула така сама усмішка очей, як і тоді, коли він одвернувся від капітана Тимохіна. Він одвернувся і скривився, неначе хотів показати цим, що все, що йому сказав Долохов, і все, що він міг сказати йому, він давно, давно знає, що все це вже надокучило йому і що все це зовсім не те, що треба. Він одвернувся й попрямував до коляски.
Полк розібрався ротами й вирушив до призначених квартир недалеко від Браунау, де сподівався взутися, одягтися й відпочити після важких переходів.
— Ви на мене не в претензії, Прохоре Гнатовичу? — спитав полковий командир, об'їжджаючи третю роту, що просувалася до місця, і під'їжджаючи до капітана Тимохіна, який ішов попереду роти. Обличчя полкового командира виявляло після щасливо відбутого огляду невгамовну радість. — Служба царська… не можна… іноді в строю обірвеш… Сам попрошу пробачення перший, ви мене знаєте… Дуже дякував! — І він простягнув руку ротному.