Останній дон
- Автор: Пьюзо Марио
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Анатолий Васильевич Онышко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Останній дон». Краткое содержание книги:
Також написав романи «Дурні вмирають» (1978), «Сицилієць» (1984), «Четверта К» (1991) і кілька кіносценаріїв. 1996 р. вийшов роман «Останній дон», який є завершенням «Хрещеного батька». В ньому діють герої прославленого роману та їхні нащадки.
Справжнім життям Атени була акторська гра. Вона досконало знала всі потаємні закутки власної душі. Знала, що в світі на неї чигають великі небезпеки. Але акторська гра передусім. Не ті дрібні кіноролі, що дозволяли оплачувати витрати, а великі ролі у видатних п'єсах, що їх ставили місцеві театральні трупи і театр Марка Тейпера «Форум», саме вони зрештою відкрили їй шлях до значних кіноролей.
За реальне життя Атені правили зіграні ролі, світ тільки тоді набирав для неї барв, коли вона перевтілювалась у якийсь образ, коли всім серцем відчувала свою героїню, а коли її поглинав повсякденний клопіт, Атена немов пригасала. Тож навіть любовні пригоди важили для неї не більше, ніж звичайні розваги,— гра в гольф або теніс, обід у дружньому товаристві були чимсь примарним і неістотним.
Реальне життя починалось у величному, мов собор, театрі: ось накладають Грим, додають барвисту деталь до костюма, а тим часом, поки в голові пробігають слова сьогоднішньої ролі, лице відбиває пов'язані з ними емоції; потім вона вдивляється в темінь глядацької зали,— Бог нарешті явив своє обличчя,— і заклинає свою долю. Атена плакала, закохувалась, перелякано зойкала, благала прощення за свої потаємні гріхи і часом зазнавала спасенних радощів віднайденого щастя.
Атена зголодніла за славою та успіхом, бо прагнула забути своє минуле, пустити в непам'ять Боза Сканнета, їхню спільну дитину, часи, коли її зрадила краса, лукаву й дивну свекрушину зичливість.
Як і будь-який інший митець, Атена прагнула, аби світ покохав її. Вона тямила, що гарна собою, — і як не тямити, коли навколишні протуркали їй вуха, — проте знала, що їй не бракує й розуму. Тож із самого початку Атена вірила в себе. Але попервах аж ніяк не могла повірити, що має всі доконечні складники правдивої геніальності: величезну енергію і здатність зосередження. А до того ж допитливість.
По-справжньому Атена любила тільки музику та акторську гру і, щоб мати змогу зосереджуватись тільки на них, не шкодувала своєї енергії й набувала вправності та досвіду геть в усьому. Вона навчилась лагодити автомобіль, стала чудовою куховаркою, вправлялась у багатьох видах спорту. З книжок і життя вивчала мистецтво кохати, знаючи, яку воно має вагу в її обраній галузі.
Щоправда, Атені була притаманна одна вада. Вона не могла заподіяти страждань своєму ближньому, а оскільки в житті цього годі уникнути, почувалася нещасливою. Проте мала досить практичності й наполегливості, щоб забезпечити власне просування. Як касова зірка вона користалася зі своєї влади і часом була така сама непоступлива й незворушна, як і гарна. Студійні бонзи благали, щоб вона показалась у їхніх кінокартинах, чоловіки молили, аби залізти до її ліжка. Атена мала неабиякий вплив, висувала свої вимоги, сама собі обирала режисерів та зірок-партнерів. Вона безкарно могла коїти невеличкі злочини, порушувати традиції, кидати виклик пристойності та моралі, — і хто міг сказати, де тут справжня Атена? Як і кожній зірці, їй була притаманна властива незбагненність, вона була роздвоєна, і ніхто б не спромігся відокремити її реальне життя від життя, зображеного на екрані.
Та дарма, світ любив її, але цього було не досить. Атена знала, що душа її мерзенна: адже була одна істота, яка не любила її, і це завдавало їй страждань. Бо така вже натура актриси: вона буде у відчаї, якщо серед сотні позитивних рецензій трапиться одна неприхильна.
Проживши п'ять років у Лос-Анджелесі, Атена дістала свою першу роль у картині, де грала видатна кінозірка, й осягнула свій найбільший здобуток.
Стівен Столлінґс, як і всі видатні чоловіки-кінозірки, мав право вето на провідну жіночу роль у кожній своїй картині. Він побачив Атену на виставі в театрі «Форум» і визнав її талант. Ба більше, був вражений її вродою й надумав залучити її як кінозірку-партнерку до свого наступного фільму.
Атена була приголомшена і облещена. Вона збагнула, що це її великий прорив, і спершу навіть не знала, чому її вибрали. Відкрив їй очі Мело Стюарт, її агент.
Це сталося в конторі Мело, пишно оздобленій кімнаті з орієнтальними витребеньками, гаптованими золотом килимами й масивними вигідними меблями, все те осявали ліхтарі та лампи, бо гардини геть затуляли денне світло. Замість ходити на ленч Мело полюбляв пити чай по-англійському у своїй конторі, тож під час розмови брав з тарілочки й закидав у рот невеличкі канапки. З контори на ленч він виходив тільки задля справді знаменитих клієнтів.