![Ніжно відданий Декстер [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/1/2/1/0/nizhno-viddanij-dekster-uk-download.jpg)
Ніжно відданий Декстер [UK]
- Автор: Линдсей Джеффри
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Ніжно відданий Декстер [UK]». Краткое содержание книги:
Вони базікали з хвилину, а потім Луїс приніс нам по чашці жахливо-солодкої кубинської кави і pastelitos29. Кивнувши в останній раз Доуксу, він сховався в задній кімнаті.
Дебора стежила за цим спектаклем із зростаючим нетерпінням, а коли Луїс нас покинув, вона з ходу взялася за справу.
— Нам потрібні імена всіх, хто був в Ель-Сальвадорі. — випалила моя сестра.
Доукс глянув на неї і неквапливо відпив кави.
— Це буде довгий список.
Дебора насупилась.
— Ти розумієш, що я хочу сказати. Чорт забирай, Доукс, він схопив Кайла.
Доукс показав зубки.
— Так, Кайл старіє. У свої кращі роки він подібного ніколи не допустив би.
— Чим саме ти там займався? — запитав я. Я розумів, що це відвело би бесіду в бік, але моя цікавість взяла гору.
Доукс посміхнувся, — якщо це можна було якось назвати посмішкою, — і, поглянувши на мене, сказав:
— А як ти гадаєш? — і тут я раптово вловив під всіма цими завісами, справжній підконтекст його слів. Я почув ремствування злобного тріумфу з його боку, на що тут же пролунала відповідь із темної глибини мого заднього сидіння. Один хижак звертався через залиту місячним сяйвом ніч до іншого. А хіба могли ми вчинити по-іншому? Доукс знав мене, а я знав, ким був Доукс: холоднокровним вбивцею. Навіть без слів Чатскі було ясно, що робив він на кривавому карнавалі, яким був у той час Ель-Сальвадор. Доукс цілком міг там бути одним із інспекторів манежу.
— Заткніть свої підконтекстні ігри! — сказала Дебора. — Мені потрібні імена.
Доукс взяв собі трохи pastelitos і відкинувся на спинку стільця.
— Чому б вам всім спершу не ввести мене в курс справи? — Доукс почав їсти тістечко, а Дебора, перш ніж вирішити, чи був у реченні сержанта сенс, тарабанила кінчиками пальців по столу.
— Ну, добре, — промовила вона. — Ми маємо приблизний опис типа, який це зробив, і знаємо про його машину. Білий фургон.
Доукс похитав головою
— Це неважливо. Ми знаємо, хто це робить.
— Нам також відома особистість його першої жертви, — сказав я. — Мануель Борхес.
— Так-так, — посміхнувся Доукс. — Це був старий Манні? Шкода, ви не дали мені його пристрелити.
— Твій друг? — запитав я у сержанта, але він проігнорував мене.
— Що ще у вас є?
— У Кайла був список імен, — продовжила Дебора. — Інші люди з того ж підрозділу. Кайл вважав, що один із них стане наступною жертвою. Але цих імен він мені не назвав.
— Так, він цього б ніколи не зробив. — зауважив Доукс.
— Тому ми маємо почути їх від тебе.
Доукс зважився на обмірковування.
— Якби я був такою крутою шишкою, як Кайл, — сказав Доукс. — то вибрав би одного з тих хлопців і зробив би з нього приманку. — Дебора кивнула і прикусила губу, а Доукс продовжив: — Однак проблема в тому, що я не крута шишка на зразок Кайла, а простий провінційний коп.
— Значить, ти любиш банджо? — запитав я, але він чомусь не розсміявся.
— Я знаю лише про одного хлопця в Маямі зі старої команди, — промовив він, окинувши мене злісним поглядом. — Оскар Акоста. Зустрів його в «Паблікс» пару років тому. Ми могли б на нього наїхати, — він кивнув підборіддя на Дебру. — Є ще пару імен, які я можу припустити. Ви пошарудіть щодо них, чи в місті вони, — Доукс розвів руками. — Ось приблизно все. Звичайно, я міг би зателефонувати своїм старим приятелям у Вірджинію, але що з цього вийде... — сержант глузливо пирхнув. — У будь-якому випадку, два дні у них піде на те, щоб зрозуміти, що саме я хочу, і ще пара днів щоб вирішити, що з цим робити.
— То що нам робити? — вигукнула Дебора. — Перетворити його на підсадку качку? Того, кого ти бачив? Чи спробуємо поговорити з ним?
Доукс похитав головою.
— Він мене пам'ятає. Я спробую з ним поговорити. А ви не спускайте з нього очей, він зрозуміє, що відбувається і спробує змитися, — Доукс подивився на свій годинник. — Без чверті три. Оскар буде вдома через пару годин. Ви обоє чекайте мого дзвінка, — сержант обдарував мене своєю сто п'ятдесяти ватною посмішкою, що означала «я все про тебе знаю», і додав: — Чому б тобі не почекати зі своєю гарненькою нареченою? — він встав з-за столу і пішов геть, залишивши рахунок на нас.
Дебра втупилась на мене.
— Наречена?
— Це ще не остаточно вирішено.
— Ти заручений?
— Я збирався тобі сказати.
— Коли? На вашу третю річницю?
— Коли я буду точно знати, що це дійсно відбулося. Я і сам в це по-справжньому не вірю.