№2
- Автор: Дроздов Остап
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-73-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «№2». Краткое содержание книги:
— Розбитий глечик навіть якщо й склеїш, то лишаться шви.
Каміл згодом почув чи прочитав цей афоризм — і зразу наклав на історії марних рятувань сімей. У кого не лади, тому заборонено заводити дітей — настільки очевидною йому видавалася ця думка, що через необачність він навіть не помічав, як нещасливі сім’ї активно рятувалися дітьми. Зокрема, на його вулиці в більшості випадків друга дитина з двох (або третя з трьох) була симптомом розладу. Крайні діти рятували тонучий човен, додаючи йому ще більшого баласту — і Каміл не знаходив пояснень такій дорослій безвідповідальності. І що більші не лади — то частіше жінки вдавалися до важкої артилерії, намагаючись дитинкою прив’язати того, хто вже пустився берега. Коли важкоартилерійські ядра підростали, то їх уже було нікому вести на першу лінійку і перевіряти уроки.
Втрата батька була наче подарунком — удома стало просторіше, тихіше, спокійніше, день був днем, а ніч ніччю; Каміл отримав більшу територію свободи і порції жалю. Припинилася веремія зрад, вечірніх шкандалів, з’ясувань стосунків і витикань дитиною, забитою під торшер. Заупокійна за сім’єю, якої не стало, перетворилася в красиву музику тиші й безгоміння. Каміл тихоруко брав маму за мізинець і вів чистити яблуко, мама подавала його дольками і дивилася у лілове вікно. Ці безтатові вечори були чудесними, їхній розшарпаний будинок немовбито перевтілився в лелече гніздо, де роззявлений дзьобик був найщемкішою ілюстрацією домашньості. У такі вечори земна куля скасовувала всі канони планіметрії і розмотувалася до прямої лінії. Важко було повірити в те, що планета — куля, яка невдовзі виверне тебе на ту саму точку; ні! — в такі вечори планета лежала пласким бісквітним коржем, і він був круглий лише на перший погляд. Втрата батька подарувала Камілові межування з нічим — його в прямому сенсі ніщо інше не торкалося, не кликало й не зачіпало.
Каміл був щасливим безбатченком і щиро співчував батченкам — вони мусіли терпіти поруч із собою ці прокурені туші, які голосно шмаркалися, кашляли, харкали, негарно пахнули й мали некрасиві стопи; вони забирали під свою неоптимальну роль стільки цінного простору. Чоловік у їхньому будинку був або ремонтником, або сусідом, який узагалі мало нагадував чоловіка, бо був нижчим від мами. Каміл насолоджувався безчоловічим світом, фемінною атмосферою, в якій йому природно було мати дві ліві руки і не вміти навіть гайку закрутити. Каміл сторонився чоловічих проявів у побуті, бо запах машинного масла вивертав його. Чоловічі руки були шершавими, їхні постави були присадкуватими, чоловіки були виконавцями послуг, їхня любов була заскорузлою і болотистою, вони соромилися здаватися чуттєвими, і тому їм пасувала неоковирність, вона їх знеособлювала, і любити їх було неможливо, від них нічого не випромінювалося, крім уміння орудувати рубанком. Серед них Каміл почувався, як рослина серед каменюччя. Всі вони погано виглядали, були перемучені й спрацьовані, а ті молодші були розпиздяями. Мужчин не було — були одні мужики. І лише з домашнього трьохдзеркального трюмо на Каміла дивився єдиний достойний екземпляр, який був привчений доглядати за собою і щовечора накладати крем.
Йому казали, що з ним Бог, точніше, у ньому Бог. Для Каміла це означало, що в ньому є дві сутності: він і Бог.
— Якщо я не лише я, і в мені ще є Бог — тоді чому я такий самотній?
Там, на термальному курорті, де Каміл мав свої апартаменти з гострим склепінням, він пережив шквал переоцінок. Його оточували діти, хворі на церебральний параліч, вони мали покручені рученята, рудиментарні пальчики, скоцюблені в одному положенні, частина з них не злізала з інвалідного візка, а ті, що пересувалися самі, робили це кострубато, як лускокрилі комашки, опираючись на руку старших. Утім вони були щасливі до потворства, щастя фонтанувало з них усмішками і гугуканням. Їхні батьки, чи то опікуни, теж справляли враження найщасливіших людей. Вони постійно були в доброму настрої, постійно сміялися і випромінювали позитив і до дітей, і до персоналу.