Химера

Попереду йде бригада Балабанова, а «Радость в зону» несе Ступаков.

У цей день наглядачі поспішно роблять шмон і так само поспішно скидають з зеків наручники. Наказано не розбігатися, а стояти на місці, відступивши так, щоб могли підходити задні бригади. Належиться всім стояти, повернувшись до трибуни.

На трибуні, помальованій рудою фарбою, яка зроблена з тертої цегли, стоять начальник табору в повній своїй парадній формі й табірний лікар у білому халаті. Лікар тримає в руках тарілку, прикриту шматком білого полотна. Зверху полотна на тарілці лежить дерев’яна шпичка з півметра завдовжки.

Начальник режиму, опер, отрядні начальники стоять під трибуною, бо трибуна мала і всім на ній було б тісно. Трохи осторонь — оркестр: бубон, балалайка та скрипка, на яких струнами є сталисті дротики з троса.

Ось уже всі бригади, перетрушені й звільнені від наручників, стоять перед трибуною. З бригади Балабанова виводять Ступакова. На трибуну він виходить уже сам. Начальник табору виймає з кишені папірець і голосно, як досвідчений оратор перед багатолюдним мітингом, читає:

— За сістєматіческоє пєрєвиполнєніє норми виработку!.. за прімєрное павєдєніє!.. За атлічниє успєхі на палітзанятіях!.. За харошоє садержаніє пастелі і лічних вєщєй!.. Заключенний Ступаков!.. Прєміруєцца аднім, гарячим!!!

Відразу після цих слів оркестр, хоч не злагоджено, але завзято, грає туш, а начальник повертається до Ступакова і подає йому руку.

Під звуки оркестру лікар простягає начальнику дерев’яну шпичку, знімає з тарілки полотно і перед тисячею жадібних поглядів зеків парує одне гаряче. Це запіканка, виготовлена з перлової крупи, і кольором своїм вона нагадує олов’яний шріт.

Начальник шпичкою наштрикує запіканку, що формою нагадує трапецію, і простягає Ступакову. Ступаков хапає її в обидві жмені, поспішно запихає її в свій широко роззявлений рот, ніби боїться, щоб начальник не передумав та не забрав назад своє гаряче, і щелепи його починають працювати, як бетономішалка. Та недовго. За півхвилини він вирівнюється так, наче всередину йому загнали лома, і ковтає рештки запіканки, що застрягли в його горлянці.

А тисяча пар очей горить запальним заздрісним блиском і горлянки виснажених до краю дванадцятигодинною надривною працею людей ковтають голодну слину.

— Ра-а-а-зайді-і-ісь! — командує з трибуни начальник зони.

І зеки, похиливши голови, йдуть у свої бараки. Вони знають, що їм усім дадуть вечерю, але вони не наїдяться нею, а тільки роздратують свої органи травлення.