Зворотний бік світла
- Автор: Корний Дара
- Серия: Безсмертні #1
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-4004-2
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Зворотний бік світла». Краткое содержание книги:
Світло не може існувати без темряви, а інколи вони навіть закохуються одне в одного: Птаха — світла безсмертна, Стриб — темний. А от Мальва ще не визначилася, більше того — дівчина донедавна й гадки не мала про своє покликання і про те, чия кров тече в її жилах. До сімнадцяти років Птаха берегла її як зіницю ока, та вже час її квіточці розпускати пелюстки — чорні чи білі, новонароджена безсмертна обиратиме сама!
Пізніше бабуся Мальву переконувала, що то онуці привиділося через перевтому і щоб вона нікому не сміла про це розповідати, бо не повірять. Мальва і не розповідатиме, ще чого. Бо та пані ще образиться — якби вона хотіла, щоб про неї всі знали, то не ховалася б у лісі. Вона так і сказала бабусі, а бабуся щось пролепетала про те, яка вона розумна на свій вік, забрала у Мальви зелену стрічку і заховала у скриню. Мальва не заперечувала — з бабусею сперечатися важко: вона навіть старша за її тата, він колись казав мамі, що трохи боїться бабусі, може тому, що вона за тата мудріша. Але зараз Мальва тільки вражено витріщалася на те місце, де щойно стояла вродлива пані, та здивовано розводила руки в сторони. І враз відчула, що втомилася і дуже хоче їсти. Сонце стояло високо над головою. Була обідня пора. Мальва зайшла на подвір’я, погукала бабусю. Та тієї ані в хліві, ані в хаті не було. Не стала шукати — дорослі не губляться, губляться тільки діти, яких потім довго шукають. А от вона сама знайшлася. Очі на ходу злипалися. На столі стояв глечик з молоком, а під рушником лежав житній хліб. Дівчинка, навіть не ламаючи його, пару разів надкусила, запиваючи молоком з глечика. Ледве допленталася до ліжка. Скрутилася на ньому калачиком і заснула, стискаючи в кулачку зелену стрічку. І приснився малій Мальві диво-сон, що та пані з лісу — то птаха з крилами, схожа на білу лелеку, і летить та птаха небом, а Мальва, як у казці про Нільса, що мандрував верхи на гусаку, сидить на спині птахи, притулившись до її пір’я, і так їй хороше і спокійно, бо велика птаха-Лебідка береже її.
Бабуся назвала це щасливим випадком, Мальва, крім бабусі, не стала нікому про це розповідати, навіть татові з мамою, все одно не повірили б. Бо у дітей така багата уява!
А згодом відбулося ще декілька дивних подій. Їх Мальва вже добре пам’ятає, і багата дитяча уява тут ні до чого. Трапилося це тоді, коли Мальва була у четвертому класі. Тато повіз їх з мамою в оксамитовий сезон у Крим, такий подарунок вигадав для мами на річницю їх весілля. Мешкали вони в татового приятеля, в приватному будиночку біля самого моря. Зазвичай у жовтні відпочиваючих уже немає — погода псується і море не вабить. Хоча того жовтня і море, і погода були лагідні та теплі. Мальві подобалося тоді все, особливо безлюддя, а ще — вода, вода, вода, яка вабила, кликала, торкала, гладила, пестила. Її шелест, шепіт, сіль на губах, квиління чайок, низьке сонце на низькому глибинно-блакитному небі.
Одного разу Мальва прокинулася доволі рано, ще сіро та тихо було надворі. Лежала, їй здавалося, що вона чує, як говорять-розмовляють хвилі. Шалено захотілося скупатися, прилучитися до тої розмови, чи що. Тато забороняв без нього заходити у воду, бо Мальва не вміла плавати. Але ж він нічого не знатиме, бо хто йому скаже, хіба що ледача чайка. Взяла купальник, рушник і тихенько вислизнула з хати. Море того ранку здавалося трішки тривожним й печальним. Ні, воно не штормило, лишень злегка зітхало. Скинула з себе одяг, намочила ноги і… Не втрималася, таки зайшла у воду, спочатку — по пояс, а там… Раптом незчулася, як про валилася кудись ногою і стала тонути, задихатися. Борсалася, кричала, нахлебталася води… Її ніхто не чув. Тому, що не було кому чути. Батьки спали в хатинці, пляж пустував. Закрила очі, солона вода, здавалося, затопила її повністю. В уяві виникнув темний тунель, а попереду світло, і вона, борсаючись у воді, пливе на те світло, аж раптом хтось з усіх сил тягне її назад, боляче ухопивши чіпкою рукою за коси, шарпаючи в протилежний бік.
Мить, і вона вже лежить на піску, випльовуючи солену воду, голосно й надривно кашляючи, витріщаючись безглуздо в небо. Майже розвиднілося, небо з сірого перетворюється на волошкове, окрайчик сонця вилізає з-за горизонту. Заклопотані зелені очі чорнявої жінки нахилилися над нею. Обличчя її мокре, чорне волосся прилипло до блідих скронь і вилиць, краплі води скапують на Мальву, жінка невдоволено крутить головою:
— Ох і налякала ж ти мене, дівко! Ледве встигла. Слухай, мала, навчися літати, чи що? Ой, леле, тобто плавати, бо наступного разу я просто не встигну, ненавиджу пірнати.
Надривний кашель і порція солоної води не дають і слова вимовити, не те що подякувати за порятунок, й Мальва тільки ствердно хитає головою, обіцяючи. Коли відкашлялася і звелася врешті на лікті, побачила — вона сама на березі. Може, та жінка їй примарилася, а море саме викинуло її на берег? Але сліди від босої жіночої ноги на піску говорили геть інше. Було таке відчуття, що вона її звідкись знає, вже бачила, зустрічалися. Ні мамі, ні татові не розповіла про цю пригоду, тоді і так від них добряче дісталося — бо вони помітили її мокре волосся і мокрий рушник.