Зворотний бік світла

Коли курочки були нагодовані, розбишака Петько, півень бабуні Ганки, що мешкала навпроти, загнаний у бур’яни, Мальві враз закортіло чорниць. У кухні на столі стояв повний полумисок, та до хати, при згадці про вусатого дядечка, повертатися не хотілося. А чом би не сходити до лісу і справді поласувати чорницями? «Бабуся забороняє самій йти в ліс, бо замала ще», — влетіла в голову мудра думка, та її відразу заступила інша, набагато цікавіша. Але ж вона далеко не піде, тільки скраєчку. Мальва сміливо рушила в бік лісу, тією самою стежкою, якою сто разів ходила разом з бабусею. Вона зможе, зуміє, це ж зовсім неважко. Спочатку здавалося — справді неважко. Вона доволі швидко надибала щедру чорничну посадку, а які ягідки росли на ній — солодкі, спілі, медові. І Мальва так захопилася збиранням спочатку ягід, а згодом і квітів, що незчулася, як заблукала. В лісі темніє доволі швидко, тож коли силуети дерев почали видаватися величезними примарами — злякалася не на жарт. Так, вона пробувала кликати на допомогу, пробувала і плакати — ставало ще гірше. З казок знала, що в лісі живе і вовк, і дикий кабан, і лисичка не завжди сестричка, тож здоровий глузд підказував, що в темряві не варто кудись пхатися, бо можна когось з тих персонажів випадково і надибати. Як каже бабуся та її казочки — ранок від ночі трохи мудріший.

У сутінках перечепилася через стару дуплясту сосну, яку майже вирвав з корінням вітер. Сосна мала велике дупло, в ньому легко могла поміститися п’ятирічна дитина і ще місце залишалося. Зазирнула досередини. Дупло було щедро встелене сухим листям. Зовсім не розмірковуючи над тим, а чи не живе часом у ньому хтось з диких і небезпечних лісових мешканців, втомлена дівчинка залізла досередини, згорнулася калачиком і міцно заснула. Її розбудили ранкова метушня та холод. Попрокидалося птаство, вовтузилася комашня в траві, загуділи джмелі та оси. Коли вилізла з дупла, то від здивування аж рот відкрила. Вона знаходилася поруч невеличкої, затишної, але й чужої для Мальви галявини. В сутінках вчора її не розгледіла. Мальва роззирнулася і заклякла — десь за п’ять метрів від неї стояла дерев’яна фігура з ріст дорослої людини. То був наче і стовп, але… Мальва підійшла ближче. Крім: «О-о-о-о-о!» — нічого і не сказалося. На його вершечку красувалася вирізьблена з дерева голова жінки. Довге волосся, зібране на потилиці та зачеплене чимсь схожим на серпик місяця-молодика, великі очі, маленький ніс, стримана посмішка на вустах. Жінка була мов жива. Тонка її шия переходила в дерев’яний стовп. Але не присутність тут серед лісу дерев’яної пані найбільше вразила тоді Мальву, бо в п’ять років до таких дивовиж якось байдуже. Здивувало Мальву інше. Майже весь стовп — знизу і аж до шиї жінки — був обв’язаний різнобарвними стрічками. Мальва відкрила здивовано рот і знову протягнула: «О-о-о-о!» Дівчинка трохи походила навколо фігури, розглядала її, гладила. Дерево на дотик здавалося теплим. Згадала бабусю, її привітну хатку, захотілося їсти та пити. Притулилася головою то стовпа та ладна була заплакати. Тоненька зелена стрічка, пов’язана на рівні очей, раз по раз від шарпання вітру зачіпала її обличчя. Мальва підвела очі на фігуру дерев’яної жінки. Та наче їй підморгнула. Подумалося, що то, певне, від голоду мариться. Але від того наче посміливішала і відв’язала від стовпа зелену стрічку, що їй дошкуляла. Та не довго Мальва тримала її в руках, пустун вітер різко шарпнув за стрічку, вирвав з рук, грайливо підхопив та й поніс кудись як пір’їнку. Мальва кинулася наздоганяти. Тільки вона наближалася і, здавалося, от-от упіймає стрічку — вітрисько знову підхоплював її і крутив у своєму танці, віддаляючись. Дивний то був вітер, бо вів її не будь-куди, а наче трохи захаращеною та добре помітною стежиною. Час від часу Мальві здавалося, що то і не вітер зовсім, а якась пані в довгій білій сукні веде її за собою, тримаючи за руку вітер. Пані посміхалася. За грою з вітром дівчинка незчулася, як побачила між гіллям лісових дерев знайомі обриси бабусиної хати. На стежині лежала зелена стрічка. Пустун вітер кудись запропастився. Мальва озирнулася, позаду за кущем глоду стояла чорнява жінка в білому, вона привітно помахала Мальві рукою і щезла.