100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки
- Автор: Матиос Мария Васильевна, Карпа Ирена Игоревна
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4213-2
- Жанр: Короткие романтические романы
Электронная книга - «100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки». Краткое содержание книги:
Та, виявляється, існує культура, яка продовжує сприймати світ так само гостро, пристрасно і безстрашно, як давні шумери. Це — арабська, мусульманська культура. Нині, через війни за нафту, між західною і східною цивілізаціями утворилась стіна взаємного неприйняття. Хоча, коли нафта ще не стала стратегічним продуктом, європейці запозичили в мусульманського світу чимало такого, що призвело до розвитку їхньої доволі варварської культури, яку не задовольняв прісний темперамент античності. Наприклад, завдяки Хрестовим походам виник готичний стиль — вістря шпилів, спрямованих у небо, а поруч з ними — скульптурні зображення злих духів, що намагаються завадити людині стати Людиною, тобто дитям Божим. Тоді ж з’явилася куртуазна культура з її культом Прекрасної Дами. Перші пісні трубадурів були лише перекладами з арабських пісень.
Чи замислювався хтось із нас, що уможливило появу в Італії XIII століття «Vita nova» Данте і сонетів Франческо Петрарки? Платон та Аристотель? Так, але знову ж про них згадали завдяки арабам, які античну філософію знали краще за тодішніх європейців, і прищепили її заново до культурного дерева Заходу.
Відтак вперше у європейській культурі жінка стає об’єктом поклоніння, недосяжним і вільним від гріха. Виник культ Діви Марії як Прекрасної Дами і культ Ісуса як Нареченого.
Але вже за століття перед тим в арабській ісламській культурі жінка і любов до неї не вважались гріховними. Андалузький поет Ібн Хазм (994–1064) у книзі «Намисто голубки» наводить фетву Ібн Аббаса: «За того, кого вбило кохання, не потрібні ні плата за кров, ні помста». Щоб глибше зрозуміти це рішення мудрого правителя, що прирівнювалось до закону, слід знати, що в ісламі Бога (Аллаха) часто порівнювали з прекрасною жінкою. Як неможливо пізнати Бога людині, так неможливо пізнати справжнє кохання на землі. Поема Нізамі Гянджеві «Лейлі і Меджнун» беззаперечно доводить цю істину.
…Меджнун — означає «одержимий». Між ним та Лейлі спалахує пристрасть, що знищує усе довкола себе. Такої напруги почуттів не знала і, мабуть, не знатиме світова література. Звичайно, християнські містики відчували щось схоже в сокровенні для них миттєвості прозріння, але для них Бог не втілювався в образ прекрасної жінки. І навіть свята Тереза Авільська не посміла б сказати так:
Любити — означає вмирати. Ви не розумієте цього, правда? Для нас любити означає володіти чи прагнути цього. Але коли оточуючі намагаються з’єднати Лейлі з Меджнуном, щоб покласти край цій небезпечній для всіх ситуації, поміж закоханими в долівку шатра встромляється невидимий меч. Цей меч — символ того, що їхню спрагу неможливо втамувати.
Зарані мертве те, що не навіки.
Так, рано чи пізно земля розлучить закоханих. Вона затупить лезо кинджала, загасить вогонь пристрасті. Бо землею володіє не вічність, а час. Спершу вмирає Лейлі. Згодом — Меджнун. Вони вмирають від туги за недосяжним, не накладаючи на себе рук. Просто витримують доти, доки можуть витримати.
І що ж? Винні у смерті рідних і близьких, у ворожнечі своїх племен, Лейлі і Меджнун стають ангелами на небесах, де можуть кохатися вічно.
Не тому, що божевілля шанують усі народи і воно не підлягає осуду. Просто досьє добрих і поганих вчинків, яке ретельно ведеться на небі, не таке, як земні протоколи. Там не вважають любов гріхом. Бо справжня любов завжди абсолютно моральна, як абсолютно моральна божественна сутність. А на землі вона, за висловом автора «Намиста голубки», — лише сніг у жмені. Він спершу пече, як вогонь, а потім тане й тане, перетворюючись на воду. Саме у цю воду кидається одержима шекспірівська Офелія, мало не єдина в європейській культурі даючи приклад любовної жаги такого рівня, що його можна порівняти лише з гострим лезом східної містики.
Світлана ПИРКАЛО
ЛЮБОВ?
Любов — це егоїзм двох.