Гумор та сатира. Збірка
- Автор: Таксюр Ян
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее юмористическое
Электронная книга - «Гумор та сатира. Збірка». Краткое содержание книги:
После института служил в армии, потом преподавал историю, занимался самодеятельным театром. Сколько себя помню, всегда сочинял. Эта привычка сохранилась до сих пор. В 80-х и 90-х стал публиковать сатирические стихи, писать для эстрады, телевидения, анимации. Работал в газете.
Моё литературное имя Ян Таксюр. В Святом Крещении я — Иоанн. Крещение и приход к Православной вере считаю главным событием своей жизни. До того, как это произошло, долго блуждал среди духовных соблазнов своего поколения — от западных интеллектуальных игр до восточных «практик» и прочей ложной премудрости. Однако Бог очень милостив ко мне. Через падения и скорби я пришёл туда, где душа поняла: здесь мой дом.
У меня есть жена, дочь и сын. Вообще, я очень счастливый человек.
Але далі справа не пішла. Брався я і за оперу, бо люди люблять, щоб співали, і все навкруг було в золоті. Значить, був у мене цар, бояри, олігархи...
Цар (співає). О, дайте, дайте прокурора! Щоб з усіх справ розкрив бодай одну!
Боярин Рибачук. Нам пропонують КУН, ОУН, І знову проситься Піскун.
Цар. Чур мене! Чур! Я через нього вже позбувся сна! Нехай Вишинського, аби не Піскуна!
Хор. На-на! На-на!
Та щось мене і оперний проект затіпав. Бо на роль царя точно візьмуть співаючий символ нашої культури на букву П. І вирішив я написати твір невеликий, але від усієї душі. Так народилася...
Балада про Піскуна
Я пісню склав про Піскуна.
О, воїн права!
Його ділам росте ціна,
Герою слава!
Він тихо жив, бо скромність мав
В своїй натурі.
Коли саджав, коли дрімав
В прокуратурі.
Та ворог засідки плете,
Підступна влада
Підняла руку на святе –
Його посаду.
І вже бурхливий як вода,
Гіркий мов редька,
Він прагне правого суда,
І геть Медведька!
Усі кричать: Указ! Наказ!
Йому - до фені.
І знов на службі, в котрий раз,
Ну, чисто Фенікс!
І чутка знов летить, ген-ген!
Про непокору.
Так, видно, є окремий ген
Генпрокурора.
І я гукаю: Супер! Вау!
Якби ще Слава
Отак би вперто розкривав
Поточні справи!
Та як масштаб «ничтожно мал»,
Шкварчання гасне.
Піскун – то лицар-екстремал
Смутного часу...
Якщо хтось із співвітчизників захоче продовжити мою «Піскуніану», буду тільки радий. Бо Піскун так само невичерпний, як і атом.
Сумніви біля парадного під’їзду
Нас весь час кудись кличуть. До НАТО, Європи, ще кудись. Пропонують наслідувати гарним прикладам Великого Білого Брата. Чому саме його? – питаємо тихенько. Як чому? – відповідають. – Та подивіться, земляки, який в нього «олл райт»! Усього навалом! «Колою» повите, гамбургером накрите. І в нас так буде. – А може в нього так все гарненько, бо нас таких багато, що запали на отой гамбургер? – говорить хтось зовсім тихо. Та його не слухають. І виникає міф. І малюється отакий майбутній...
Український пейзаж
Садок вишневий коло хати,
В городі «Стінгер» чистять мати,
А в небі «Боїнги» крилато
Село вітають, бо в нас свято:
Мене і Васю, мого брата,
Женуть у рекрути до НАТО.
Іще нас навчають. Свободі, демократії, вмінню відрізняти еротику від порнографії. І ми, як школярі, засмучуємося, коли нам ставлять невисокі бали. І знову питання. Якщо ми - унікальна держава з унікальною командою, якщо ми не хутір, а, навпаки, колиска людства, і перший хомо сапієнс гуляв десь під Фастовом, може варто спробувати жити своїм розумом? І може цей холопських страх одержати зауваження від білозубого містера – і є перша ознака хутору? І чи не завелика плата за навчання – ядерний смітник під Києвом чи труна фастівського хлопця, що прибула з Іраку. Пригадую, коли ми виводили звідти свій «обмежений контингент», я написав стройову пісню в стилі «несокрушимой и легендарной», у котрій сам колись послужив...
Багдадский марш
Нас выводят из Ирака,
Это – кайф!
Старшина кричит, собака,
«В рідний край!»
Нету больше миротворца
И врага,
Только спрашивают хлопцы:
На фига?
Ну, сказали где-то в Штатах:
«Итс окей!
Повна хата демократов
Есть в Юкрейн!»
Демократом был нехилым
Друг Степан,
В роте первым лег в могилу,
Корифан.
Эй, оркестр, играй-ка вынос!
В сердце дрожь.
Развели нас, развели нас,
Дядя Джорж!
Заливай тоску Ирака,
Самогон,