Гумор та сатира. Збірка
- Автор: Таксюр Ян
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее юмористическое
Электронная книга - «Гумор та сатира. Збірка». Краткое содержание книги:
После института служил в армии, потом преподавал историю, занимался самодеятельным театром. Сколько себя помню, всегда сочинял. Эта привычка сохранилась до сих пор. В 80-х и 90-х стал публиковать сатирические стихи, писать для эстрады, телевидения, анимации. Работал в газете.
Моё литературное имя Ян Таксюр. В Святом Крещении я — Иоанн. Крещение и приход к Православной вере считаю главным событием своей жизни. До того, как это произошло, долго блуждал среди духовных соблазнов своего поколения — от западных интеллектуальных игр до восточных «практик» и прочей ложной премудрости. Однако Бог очень милостив ко мне. Через падения и скорби я пришёл туда, где душа поняла: здесь мой дом.
У меня есть жена, дочь и сын. Вообще, я очень счастливый человек.
Значит, жил наш Богатырь на Украине жил. Ел местный хлеб, пил тамошнее молоко да сметану и вдруг превратился в огромный, просто-таки гигантский Прыщ. Живёт этот Прыщ на теле страны, соками её питается, на солнце лоснится…
Нет, вы знаете, как представлю тот Фурункул, больше писать не могу, сильно тошнит.
Но только вот думаю я: неужели мы и в самом деле такие тупые и убогие, что нам без разницы, как ведут себя на земле нашей всякие казачки европейские засланные? Ведь за нами тысяча лет истории. А там и вера есть, и доблесть, и мудрость. Чего же мы ищем на шоу «дебилизирующих»? Зачем, как дикари, меняем свои сокровища на стекляшки фальшивые? Или нам тоже здесь не жить?
В общем, решил я сменить стиль и всё-таки закончить в духе лесных иносказаний. Хотя у одного автора было нечто похожее, но разбираться теперь не время — того и гляди захлебнёмся в ценностях демократических как в…
Ладно, вот он мой финал:
И не стыдно вам?
Не обидно вам?
Вы, зубастые (видимо, в прошлом),
Вы, клыкастые (неужели только, чтобы сало жевать?)
А малявочке поклонилися!
А козявочке покорилися…
Зрадник року
Не знаю, як ви, а я втомився спостерігати гру під назвою “Хто більше зрадив цінності Майдану?” Причому в цій грі, як правило, кожен гравець точно знає, що зрадив не він, а хтось інший.
І вже зовсім сумно бачити, коли багато діячів, з палаючими гнівом очима, обирають одного-єдиного, таке собі “слабое звено”, і запевняють, що це саме він сплюндрував усі наші цінності-дорогоцінності, і якби не він, “противный“,ми б усі жили як у Буша за пазухою.
До речі, у візерунках красномовства не завжди можна збагнути, які насправді цінності нас закликають захищати. Може, власні цінності закликаючих? Ну, там будинки, акції, коштовності.
Втім, я не про це. Не люблю, коли гуртом накидаються на одного. Самі на - трибуну, а він, бідолашний, під трибуною мерзне. І хто б це не був, голова РНБО чи якась інша голова. Як подумав я - що той одненький відчуває, коли на нього з усіх боків та єдиним залпом з усіх телеканалів…От і написався цей вірш.
Захист Порошенка
Руки геть від Порошенка!
Так, він – олігарх,
Та «Рошен», його цукерки,
Мають гарний смак.
Може, брав колись, можливо,
Не своє добро.
Тільки я за справедливість,
Чом один Петро?
Чом на нього всі в атаку?
Вішають собак,
Наче він не просто бяка,
А ще й бяка з бяк!
Ми, мовляв, кохали Неньку,
Піпл волав: «Єс! Єс!»
Та з’явився Порошенко,
І закляк прогрес.
Друзі любі та хороші!
Вже таке було:
Всі гуртом ділили гроші,
А сидить Павло.
Петя теж козак здоровий,
Та бюджет за рік
Зруйнувати вам, панове,
Він би сам не зміг.
Годі плакать:”Серцем чисті,
Ми були б зе бест!”
Бо слабкому танцюристу
Заважа оркестр.
З Порошенка отпущенья
Не робіть козла,
Бо земля родюча ще нам
Тих козлів дала.
Піскуніана
Що визначає масштаб будь-якого героя? Безумовно, сила та велич його супротивника. Генеральний прокурор Піскун (рука не піднімається назвати його колишнім), як лицар Ланцелот, вийшов на бій з багаторуким драконом, що зветься державний апарат України.
Звісно, мені захотілося оспівати цю людину, ввести його образ у мистецтво. Перед очами замерехтіла збірка ліричних сонетів «Мій Піскун», потім лібретто класичного балету «Піскунчик». Та коли уявив Шевченківський суд у білих колготках, від ідеї балету довелося відмовитись.
Починав я і містичну трагедію «Колишній господар». Уявіть: ніч, Генпрокуратура, до головного кабінету входить Тінь Піскуна, і бачить в кріслі свого Наступника.
Тінь Піскуна. Як смієш ти сидіти в тому ж кріслі, Де про законність не одну я мріяв ніч?!
Наступник (блідий, мов тінь). Мене призначив сам Віктор Андрійович!..