Язиката Хвеська
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-966-424-206-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Язиката Хвеська». Краткое содержание книги:
… Ось ресторанна зала здригається від гуркотіння улюбленої мелодії всіх часів, народів та ресторанів «Сім сорок», під яку зазвичай виконують танок із хустинкою. Всі учасники дійства тримаються за руки і стрибають по колу, один, із хустинкою в руці, танцює в середині кола, і робить вибір — кого хоче поцілувати, перед тим і махає хусткою. Відмовлятися не можна. Обраний теж виходить у коло, якійсь час пара пляше, тоді хустинка розстілається на підлозі, на неї обидва танцюристи стають колінами, цілуються, а потім свій вибір уже робить той чи та, кого вже обрали раніше. Партнер же знову повертається до гурту. Коли хустинка перейшла до Чортіва, він гоголем пройшовся з нею по колу, махнув нею перед своєю донькою. Оксана вибігла в коло, швидко цмокнула батька, схопила хустинку і майже відразу висмикнула в коло Марселя. Коли обоє стали на коліна на розстелену хустинку, Оксана Чортів уже без сорому та обмовок буквально впилася йому в губи.
… Ось усі знову за столом. Нестрункій п'яний хор виводить «Ой, чий то кінь стоїть». Правда, єдності між співаками нема: частина людей вперто виконує «Ой, на горі два дубки». Дивно, але така різниця в смаках не заважає нікому доспівати до кінця ту пісню, яку кожен із співаків обрав…
… Ось воєнком Аніфанов обнімається з Марселем і вимагає, аби їх сфотографували разом. Але коли виринає чоловік із фотоапаратом, Оксана виштовхує воєнкома з кадру і почуває позувати з Марселем. Воєнком намагається втиснутися третім. За столом тим часом знаходять спільну мову і дружно гаркають: «Розпрягайте, хлопці, коней»…
… Ось начальник міліції хоче подарувати Мерселю свою краватку…
Максим не помітив, коли і куди зникли з-за столу мер міста і власник ресторану.
Мер міста і власник ресторану зачинилися в кабінеті Рикалова.
Якби на них зараз хтось глянув збоку, не повірив би, що один із них цілий день тільки те й робить, що піднімає тости і випиває, а другий за вечірнім столом не відставав від начальника міліції та воєнкома. Обоє виглядали дуже тверезими і дуже серйозними. Обоє тримали в руках склянки, на півтори пальця, як у американському кіно про гангстерів, наповненому бурштинового кольору віскі. Сама ж пляшка віскі, з якої наливав хазяїн кабінету, стояла посеред столу, між чоловіками.
Саме так — між чоловіками.
Скинувши непотрібні папаери на підлогу, Чортів і Рикалов примостилися просто на столі.
— У мене молодша донька — студентка, — говорив Антон Рикалов. — Я її сам хотів у Америку відправляти. І тут — такий випадок. Гріх втрачати, Івановичу.
— А я тут — мер, — тримався свого Ілля Чортів. — Навіть у твоєму кабінеті і на твоєму столі — все одно мер. Це я його тобі в кабак привіз.
— А я, — Рикалов сьорбнув віскі, — перестану в бюджет перераховувати стільки, скільки перераховую зараз. Знаєш, що буде, коли я дам команду не перераховувати тобі в міській бюджет? Зберу кількох очкариків, вони так усе порахують, щ ти побачиш, Івановичу. Як по моєму бізнесу вдарила світова економічна криза.
— А у мене, — Чортів теж зробив ковток, — донька в дівках засиділася. Бачиш сам — діти вже познайомились і подружились.
— А моя молодша донька англійську мову знає! — виклав черговового козиря Рикалов.
— А моя з ним без мови — язиком говорити буде! — у Чортіва теж були козирі в цій грі. — І своїм язичком швидше з ним порозуміється, ніж твоя з ним — своєю англійською мовою!
— А моя молодша — молодша за твою! — не здавався Рикалов.
— А я — мер! — все одно Чортів тримав козирного туза в цій грі. — І все, як той казав!
— ДА?
— ДА!
Як людина, котра виграла свого часу в карти міський базар, Рикалов визнав — бити козирного туза можна тільки джокером, але джокера в цій колоді нема.
— Нехай, — здався він, проте остаточно зброю не склав. — У такому разі — сам знаєш, як такі справи робляться! Згоден?
— По руках. Скільки?
— Цього разу тариф подвійний, — Рикалов допив свій віскі. — Враховуючи критичний вік твоєї доці, критичні обставини і економічну кризу загалом.
Чортів покрутив свою склянку в руці. Йому раптом стало чомусь шкода Рикалова — адже вони від самого початку грали не на рівних.
— Може, в нього, Марселя цього, який брат є? — безнадійно запитав він. — Будемо родичами…
— А ми хіба чужі? — наїжачився Рикалов.
— Тоді чого ж ти, раз такий свій, подвійний тариф мені виставляєш? Криза в нього, шмиза в нього…
— Ну і хрін із тобою, — махнув рукою Рикалов. — Давай по звичайному!