Теорія держави і права: Навч. посіб.
- Автор: Волинка Катерина Григорівна
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-608-251-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Теорія держави і права: Навч. посіб.». Краткое содержание книги:
Для студентів вищих навчальних закладів, викладачів, а також всіх, хто цікавиться теорією державно-правового розвитку України.
Призначення форм (джерел) права у тому, що вони служать для зовнішнього вираження змісту правових норм, офіційного закріплення прав і обов’язків суб’єктів, забезпечення об’єктивного характеру права, для надання нормам права загальної обов’язковості.
15.2. Основні види форм (джерел) права в сучасних правових системах
Правові системи сучасних держав розрізняються насамперед тим, яке із джерел права переважає в національній правовій системі даної держави, тобто якими специфічними способами й у яких особливих формах норми права одержують свій загальнообов’язковий характер, ким і як вони об’єктивуються назовні.
1. Судовий прецедент. У країнах англосаксонського права — Англії, США, Канаді, Австралії та інших — основною особливістю правової системи є визнання і широке використання судового прецеденту, тобто рішень судів, що набувають значення “зразка” для наступних рішень і тим самим встановлюють норми права.
Судовий прецедент — своєрідне джерело права англосаксонської правової системи. Прецедент являє собою таке рішення державного судового органу, що приймається за зразок при розгляді аналогічних справ у майбутньому. З його допомогою може бути підтверджений чи пояснений будь-який аналогічний факт чи обставина, що має значення при розгляді юридичної справи.
Суть прецеденту — в обов’язку суддів ухвалювати рішення на основі рішень вищих судів. Судовий прецедент створюється, як правило, вищими органами судової системи. Умовою дії системи прецедентів є наявність джерел інформації про прецеденти, тобто судових звітів (law reports).
2. Нормативно-правовий акт. У країнах континентальної Європи, у тому числі й в Україні, основним видом джерел права є нормативно-правові акти: закони, укази, декрети, постанови та ін.
Нормативно-правові акти — комплекс загальнообов’язкових актів правотворчості, виданих органами законодавчої і виконавчої влади у спеціально визначеному порядку за певними процедурами, що містять правила поведінки загального характеру.
Нормативно-правові акти видаються органами державної влади лише у певній формі й у рамках компетенції певного правотворчого органу. Звідси юридична чинність нормативно-правового акта визначається місцем у системі органів держави того органу, який його видав. Вищими за юридичною силою є Конституція і закони.
Нормативно-правовими ці акти називаються тому, що містять норми права загальнообов’язкового характеру. Власне кажучи, це поняття є синонімом поняття “законодавство” у широкому розумінні слова. Це основне джерело права у країнах романо-германської правової системи, але неабияку роль відіграють нормативно-правові акти й у країнах англо-американського права. Офіційна письмова форма нормативно-правових актів дозволяє чітко формулювати правові норми, забезпечувати їхній загальнообов’язковий характер, систематизувати їх.
У деяких країнах значну роль у формуванні й розвитку права, поряд із законами й іншими актами державних органів, відіграють такі специфічні джерела, як релігія і звичаї.
3. Релігійні норми. Під безпосереднім впливом релігійних норм формується канонічне право — правила поведінки нормативного загальнообов’язкового характеру в країнах, де релігія не відділена від держави, визнається одним із державних інститутів. Його змістом є релігійні настанови, визнані органами державної влади. Вважається, що вони є результатом божественного одкровення і здебільшого не підлягають зміні чи скасуванню. Канонічні норми як джерело права набули широкого розповсюдження в Середні віки, а нині мають офіційний характер лише в деяких країнах мусульманського Сходу й у Ватикані.
4. Правові звичаї. Під правовим звичаєм розуміється звичай, що одержав санкцію держави і визнаний внаслідок цього джерелом права. Правовий звичай — правило поведінки, яке в результаті багаторазового повторення в часі і просторі набуває певної стійкості, закріплюється у практичному досвіді і психології людей, санкціоноване державою шляхом посилання на нього в нормі закону або використання його як основи судового рішення.
Звичаї політичного життя, торгового обігу, мореплавання, цивільних, сімейних чи інших побутових відносин мають, хоча й обмежене, юридичне значення і в багатьох сучасних державах.