Відьомська доба
- Автор: Дяченко Марина та Сергій
- Серия: Містерія часу #2
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-7092-57-7
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Відьомська доба». Краткое содержание книги:
Івга відсахнулась.
П’ятеро одночасно ступили вперед, і вона побачила — не очима! — як п’ять білих голок устромилися у голову Клавдія. Івга зіщулилась — її також зачепило, наче ляснули тугим джгутом, сплетеним з ненависти, туги і сорому. Старж упав.
Свідомість Івги роздвоїлася.
Вона бачила, як п’ятеро навалюються на Інквізитора, зливаються в одне темне важке ЩОСЬ, аби розчавити і зжерти простерте на підлозі тіло — однак ці п’ятеро не зійшли зі своїх місць, лише воля їхня подалася допереду. Івга відповзала, мов злякане звірятко; напад відьом бив і по ній.
Сили надто нерівні. Інквізитору кінець. А її заберуть з собою… сестри.
З темряви над Інквізитором випручалася рука. Наосліп, судомно хапаючи повітря. Якісь непотрібні, зайві рухи… На сторонній погляд. Тиск відьом посилився, рука здригнулася, але справу завершила — і, не очима, Івга побачила вібруючі контури складного знака, од якого відкинулась, наче від удару в обличчя.
Відьми відступили. Чорний клубок розплівся.
«Мені б твої проблеми, Івго…»
Клавдій Старж підводився.
Долаючи нову хвилю нападу, вставав… Наче мрець з могили.
«Чому на шинці… сміються свині?»
Випростався.
Лікті його розсунули тугу, мов ґумове кільце, перепону. Нова серія голок ударила в димчастий захисний пояс — і відлетіла назад. А їм услід — віяло жовто-гарячих іскор.
Одна з жінок мовчки осіла на підлогу. Інша схопилася за обличчя, наче хотіла видряпати собі очі; троє застигли з викинутими в захисному жесті руками, і тоді одна з трьох, які ще не встрявали в бій…
— Старже!!
Клавдій устиг відсахнутись. Постріл здався іграшково тихим. Через скоцюрблену Івгу переступила якась жінка й опинилася у самому… пеклі. Чорне волосся розсипане по плечах. Чорне з сивиною.
— Відступниця, — засичала крізь зуби одна з відьом. Жінка зі скуйовдженим волоссям здійняла руки:
— Відступники — ви. Ви знищили свій Театр… проклинаю. Йдіть із прокляттям Гелени Торки — довічним.
Та, яка стріляла, зробила це ще тричі. Торка лишилася на ногах.
— Ріно, я вважала тебе донькою. Саніє, тобі не допоможе ініціація, ти нездара… Доно, я взяла тебе з притулку… Кліцо…
Ще два; патрони закінчились. Дівчина зі схлипом кинула в Торку свій пістолет. Гелена не падала.
— Ви обрали свій шлях, любі діти мої. Живіть із прокляттям матері!
— Наша матір — ненароджена матір! — тоненько скрикнула молодша з відьом. Років чотирнадцяти.
Удар. Наче палкою по голові; Івга розпласталася, хапаючи ротом повітря. Дівчина, яка волала про ненароджену… впала без жодного звуку. Та, що звинувачувала Торку у відступництві, забилася на підлозі, мов поранена змія. Старж накрив своєю волею одразу всіх — молодих і старих, діючих і глухих відьом. Навіть Гелена поточилася.
— Аніруш! Інквізиція!
Нарешті… Свідомість Івги відпливала. Далека подорож…
Крик. Спалах головного болю; дівчину, яка стріляла, тягнули за волосся. Як боляче… Тонкий спів у вухах.
Гелена все ще стояла. З чорною, лискучою плямою на сукні. На грудях…
— … послугу… старій… приятельці… Нехай моїм… вогнищем… буде…
— Гелено…
— Будь ласка, Клавдію… я хочу… Моя остання… воля.
Високі хвилі… диму. Івга знепритомніла.
«Кожне створіння має своє призначення. Лише людина його шукає; у прагненні душевного комфорту вигадує собі зміст і відкидає відьму, вона-бо втілення беззмістовности, вільна до абсурду, вона раптова і стихійна, вона непередбачувана. Вона не знає ні любови, ні прихильности — її не можна ПРИВ’ЯЗАТИ, можна тільки ув’язнити. Але людство без відьом схоже на дитину без дитячости, раціоналіста і циніка. Людство ж, яке дає відьмам волю, — розумово відстале дитя, яке бодай на мить не може зосередитися, борсаючись у власних примхах.
Чи потрібна відьмам влада над світом? Вони не знають, що таке влада, вона-бо примушує не тільки підвладних, але і владик; відьми, що існують у тілі людства, пригнічені однією його присутністю. Вони ображені вже тим, що живуть серед людей; цей світ не влаштовує їх. Тому відьми мстять оточенню. Порожній світ, у якому відьма, — сама — єдине, що влаштовувало би кожну з НИХ.
Земля була би порожнявою, коли б усі відьми… хотіли разом. На щастя, будь-яка спілка — примус.
Чи правда, що хаОС відьом перетворюється на дисципліновану армію ОС, коли приходить МАТКА?
Знімемо покришку вулика; для чого існує й як часто з’являється на світ бджолина матка? Отже, чи життєспроможний вид, коли матка народжується раз на півтисячоліття…»