Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9500-8
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Перший том «Від Майдану до Іловайська» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» охоплює період з кінця лютого 2014 року до перших днів вересня 2014 року.
«Силовики відкрили вогонь у відповідь. Втрат серед силовиків немає. Про втрати серед терористів немає даних», — повідомив Тимчук. «У ході бойового зіткнення біля аеродрому в Краматорську легко поранений представник СБУ, також поранений військовослужбовець ВВ МВС», — дописав пізніше Тимчук.
• У Слов’янську виявлено ще одне тіло з ознаками насильницької смерті. Про це повідомляє «ОстроВ» з посиланням на джерело в Донецькій обласній державній адміністрації.
Тіло знайдене на місці виявлення тіл опозиційного депутата з Горлівки Володимира Рибака й студента Київського політехнічного інституту Юрія Поправка з подібними ознаками насильницької смерті. Особа загиблого не відома.
• Будівля Костянтинівської міськради захоплена. Біля неї вже будують барикади з шин та піску.
Як повідомляє портал Konstantinovka.in.ua, люди в масках та камуфляжній одязі, які захопили будівлю не висувають жодних вимог. За їхніми словами, вони почали підготовку до референдуму про статус регіону, призначеного сепаратистами на 11 травня. Одна жінка, як повідомляє видання, проявивши хоробрість та честь, одягла жовто-блакитну стрічку та стала сваритися із «загарбниками», проте її вивели з імпровізованої сцени зі словами: «Жінко, не провокуйте!».
• У Донецьку на учасників маршу за єдину Україну напали люди в камуфляжі і з битами. Про це повідомляє «ОстроВ».
Рух мирній ході за єдину Україну перекрили люди в камуфляжі. За інформацією видання, чути звуки, схожі на постріли, і якісь вибухи. Люди з українською символікою розсіялися. Почалася бійка, люди розбіглися у двори. Їх наздоганяють і б’ють. При цьому нападники кричать «Росія, Росія».
«Точно є поранені, їх затягували у двори», — передає «ОстроВ».
29 квітня 2014 року
• Сергій Глотов та ін. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»
Падіння Луганська
Після захоплення Слов’янська та Краматорська на Донеччині диверсантами під проводом росіянина Ігоря «Стрєлкова»- Гіркіна контроль України над територією так званої зони АТО значно послабшав. Під кінець квітня російські найманці майже остаточно закріпили свою владу в Луганську, а спроби проукраїнських активістів мирним та законним чином вплинути на ситуацію в місті виявилися марними. 29 квітня практично безперешкодно було захоплено будівлю обласної державної адміністрації.
• В цей день в якійсь групі я прочитала, що ватяні орки збираються штурмувати Луганську ОДА близько дванадцятої години дня — і так, вони про це відкрито писали. Не знаю, навіщо їм це було потрібно, адже ніяких вимог, крім «безкоштовна горілка», «шоб добре жити», «не вставати і не думати», «федералізація», «рІфІрендум», вони не висували. Напевно, думали, що якщо будівлю захоплять, то влада відразу буде у них в руках.
Спочатку я пішла до захопленої будівлі СБУ для невеликої розвідки. Там вже був колючий дріт по периметру, але людей поки не обшукували. У «наметовому містечку» все було тихо і спокійно, як ніби великий дракон спав. Я трохи заспокоїлася —швидше за все, знову прийдуть, якщо назбирають, людей сто до ОДА і будуть кричати, як мавпи.
У сквері навпроти було мало людей, я, як завжди, оглянула периметр на предмет «алкомайдановцев» — таких не спостерігалося. На дитячому майданчику мирно грали діти з батьками, біля пам’ятника Шевченку майорів на флагштоку український прапор.
Десь о пів на дванадцяту в сквер почали підтягуватися деякі мої знайомі журналісти і проукраїнські активісти. Це був уже не перший штурм, і ми стояли і ворожили — прийдуть чи не прийдуть штурмувати.
Комусь із них зателефонували і сказали, що йде натовп «орків» до Луганської ОДА. Мої очікування не виправдалися, так як я передбачала побачити натовп з 100-200 чоловік. І я, м’яко кажучи, здивувалася, коли цей потік не закінчувався і не закінчувався... Це була величезна маса людей, дуже дивна маса — деякі брудні, деякі з якимись скляними очима, а деякі дуже агресивні. Біля парадного входу в Луганську ОДА не було ні кордони міліції, ні патруля, ні офіційних осіб. Натовп просто підійшов до будівлі, просто вибив пару вікон, забрався всередину, з вікон почали вивішувати свої ганчірки — прапори організації «Луганська гвардія».
Співробітників ОДА було евакуйовано заздалегідь. Двері та вікна на першому поверсі було вибито, на будівлі було встановлено прапори РФ і самопроголошеної «Луганської Народної Республіки». Після «переговорів» працівники міліції, а також бійці внутрішніх військ з інших регіонів покинули будівлю через коридор, влаштований мітингувальниками і під їхнім контролем попрямували у бік військової частини. Пізніше того ж дня було захоплено будівлі обласної прокуратури та Луганської обласної телерадіокомпанії. Однак штурм головного управління МВД у той день виявився безрезультатним (захоплення відомства відбулося пізніше, у травні).