Тринадцята казка
- Автор: Сеттерфилд Диана
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»,
- ISBN: 978-617-12-1529-0
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Тринадцята казка». Краткое содержание книги:
Допитливій та кмітливій Марґарет доведеться не лише розгадати загадку «тринадцятої казки», а й зустрітися зі своєю сестрою-близнючкою… яка померла під час народження.
Балки перекриття попадали додолу, декотрі перерізали простір у діагональній площині й упирались одним кінцем у купи битого каміння, уламків дерева та іншого матеріалу незрозумілого походження, що заповнював кімнату аж до рівня вікна. У різних закутках то тут, то там виднілися покинуті пташині гнізда. Птахи занесли сюди насіння, тут вільно почувалися дощ, сніг та сонячне світло, тож недивно, що в цьому царстві хаосу й руїн пустили коріння рослини. Я помітила сухі стебла будлеї та веретеноподібний самбук, що пнувся до світла. Наче візерунок на шпалерах, по стінах звивався плющ.
Витягнувши шию, немов журавель, я примудрилася зазирнути далі — і побачила щось схоже на темний тунель. Чотири високі стіни залишилися неушкодженими, але замість стелі я узріла тільки чотири нерівномірно розташовані балки, за якими зяяла порожнеча; далі — ще кілька балок, потім ще і ще. А в кінці тунелю виднілося світло. То було небо.
Тут навіть привидові не судилося вижити, не те що людині.
Неможливо було навіть уявити, що колись тут були шпалери, меблі, картини. Свічки в канделябрах колись освітлювали те, що зараз освітлювало сонце. Чим же була колись ця кімната? Вітальнею, їдальнею чи кімнатою для музичення?
Я скоса поглянула на безладне звалище в кімнаті. І в тому хаосі, який колись був домівкою, щось раптом привернуло мою увагу. Спочатку мені здалося, що то — наполовину впалий брус, але той предмет був для цього затонким, до того ж схоже було, що він кріпився до стіни. Потім я помітила ще один подібний брус, потім — іще. Розташовані на однаковій відстані, ці шматки дерева, схоже, були під прямим кутом з’єднані між собою коротшими брусами. У найближчому до мене кутку ці дерев’яні секції збереглися найкраще.
Раптовий здогад блискавкою промайнув у голові. Ці шматки деревини — ніщо інше, як полиці! Ця химерна комбінація з елементів природи та скаліченої архітектури колись була бібліотекою.
Мить — і я пролізла крізь вибите вікно.
Дуже обережно, крок за кроком намацуючи опору під ногами, я почала пробиратися поміж уламків. Я вдивлялася в закутки й темні заглибини, але книжок не було. Утім, я й не сподівалася їх побачити — хіба вони могли зберегтися тут?! Але не шукати я просто не могла.
На кілька хвилин я відволіклася, щоб зайнятися фотографуванням. Зробила знімки зяючих вікон без шибок, дерев’яних планок, на яких колись стояли книжки, й важких дубових дверей у масивному одвірку.
Намагаючись забезпечити найкраще зображення великого каміна, я нахилилася трохи вперед і вбік — і завмерла від несподіванки. Потім схвильовано проковтнула слину і відзначила, що пульс трохи пришвидшився. То мені почулося? Чи просто здалося? Наче щось ворухнулося десь глибоко в уламках у мене під ногами?.. Та ні. Нічого там не було. Обережно ступаючи, я повільно наблизилась до діри в кам’яній кладці, достатньо великої, щоб крізь неї проникнути.
Через цей отвір я опинилася в головному вестибулі. Тут були такі самі подвійні двері, що я їх бачила знадвору. Кам’яні сходи витримали пожежу й залишилися неушкодженими. Нагору вів широкий прогін, поруччя заросло плющем, але рослині не вдалося сховати ознаки давнього солідного архітектурного стилю, й видно було граційний вигин, що біля основи розширявся у вигляді хатки равлика чи то чудернацького перевернутого апострофа.
Ці сходи вели до галереї, яка колись, напевне, простягалася на всю ширину вестибуля. З одного боку лишився тільки нерівний край поламаної дощатої підлоги, а далі — глибоке провалля, на дні якого — кам’яна долівка. Натомість із протилежного боку підлога збереглася майже повністю. Уздовж галереї вели залишки поруччя, потім починався коридор. Закіптюжена, але й досі ціла стеля; навіть двері є. Уперше в цьому будинку натрапила я на ту його частину, якій, вочевидь, пощастило уникнути тотального знищення. Вона мала вигляд місця цілком придатного для життя.
Я швидко зробила кілька знімків, а потім, випробовуючи кожну дошку під ногами, перш ніж на неї стати, обережно увійшла до коридору.