Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
Від несподіванки, Яна похлинулася. Ліна, що також обідала з нами, не стрималась і голосно охнула.
А я з недовірою запитав:
— Це такий жарт?
— Ні. Я кажу цілком серйозно.
— Тоді це дурість. Я не маю ні досвіду, ні належної кваліфікації для командування кораблем. Я просто пілот. Гадаю, що гарний пілот. Але цього замало, щоб стати капітаном.
— Проте ти будеш капітаном. Або так, або ніяк. Це моє остаточне рішення.
— Але чому?
— Бо ти мій син.
— Слабкий аргумент, — заперечив я. — Кульгає на обидві ноги. До твого відома, диктаторські синки також починають свою кар’єру з молодших офіцерських чинів і відповідних посад.
— Так то звичайні диктаторські синки, — парирував батько. — Люди знають їх з дитинства. Знають, но що вони здатні. Коли такий синок вступає на службу, його командир має чітке уявлення, як з ним поводитися. В одному випадку він каже собі: „Цьому молодику потрібні лише капітанські погони. Нехай спокійно відбуде свій термін, не стану йому заважати. Що рідше матиму з ним справу, то краще для нас обох“. А в іншому випадку командир знає, що хлопець справді хоче служити, що його мета — навчитися бути капітаном. Тоді він і поводиться з ним відповідним чином. Але тебе мої командири не знають, ти для них — темна конячка. А враховуючи твоє ставлення до мене, яке ти, сідомо чи несвідомо, перенесеш і на своє нове начальство… Коротше, я зроблю ведмежу послугу тому шкіперу, на чий корабель призначу тебе служити.
— А ти не боїшся зробити ведмежу послугу екіпажу корабля, командиром якого я стану?
Батько посунувся вперед і буквально наскрізь пронизав мене поглядом.
— Ти такий невпевнений у собі? Вважаєш, що не впораєшся?
Я розгубився. Не міг сказати ані „так“, ані „ні“. З одного боку я справді відчував невпевненість — але не в собі, не в своїх здібностях, а в досвіді, кваліфікації, вмінні керувати людьми; зрештою, мені було лише двадцять три роки. Разом з тим я не сумнівався, що в майбутньому, не такому вже й далекому, зможу стати гарним капітаном. Але не зараз…
— Я… я не знаю.
— От і перевіримо тебе, — відповів батько. — Вийде — чудово, а якщо ні — тоді я призначу на твій корабель досвідченого старшого помічника, який допомагатиме тобі з виконанням капітанських обов’язків.
„Ну ні!“ — рішуче подумав я. — „Не дозволю так зганьбити мене, краще вистрибну зі шлюзу у відкритий космос…“
— Через тиждень, — тим часом вів далі батько, — бригада з дев’яти кораблів відбуває до однієї з наших перевалочних баз за тисячу світлових років звідси. У той кінець ти полетиш на корветі „Оріон“ як пасажир зі статусом наступника шкіпера. За час польоту ознайомишся з судном, з екіпажем. На перевалочній базі вас чекатиме партія нових кораблів, доправлених з планети Вавілон. Командир „Оріона“, капітан Ольсен, отримає під свою оруду важкий крейсер, а ти посядеш його місце і на зворотному шляху покажеш, на що годен. Все зрозуміло?
— Так.
— Треба казати „так, сер“, — поправив батько. — У повсякденних розмовах ми просто родичі. А коли мова заходить про службові справи, то я вже не твій батько, а твій верховний головнокомандувач. Затямили, капітане?
— Так, сер. Але… дозвольте одне запитання.
— Дозволяю.
— Чи конче необхідно відразу надавати мені капітанський чин? Адже шкіпер корвета, як правило, має звання лейтенанта-командора.
— Це на Октавії, на Землі, на інших планетах. Але Ютланд перебуває в особливих природних умовах, він оточений реліктовою аномалією, і в нас інша структура Військово-Космічних Сил. На двох третинах наших кораблів демонтовано вакуумні емітери, вони належать до Угруповання Планетарної Оборони, і там чинна загальноприйнята градація звань. А в Зоряному Флоті офіцер, нижчий рангом за капітана, може командувати лише катерами й шатлами. Всі командири кораблів четвертого класу й вище — капітани, винятково капітани. Отож від цього звання ти не відкараскаєшся… Гм. Хіба що попросишся на катер.
На катер я проситися не став, бо вчасно збагнув, що в батькових очах це стане свідченням моєї капітуляції, визнанням власної неспроможності. Для нього мій мінімум — корвет.
Коли обід закінчився і батько пішов, Ліна негайно кинулася до мене.
— Сашко, любий, вітаю! Я така рада за тебе!
— І тебе не бентежить, що тепер я служу адміралові Шнайдеру?
— Ти служиш планеті, — серйозно відповіла Ліна. — А що ж до твого батька… Ти просив нічого не говорити про нього, та раз уже сам почав, то я скажу тобі, що він дуже порядний і шляхетний, геть не такий, яким його зображають на Октавії.