Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
— Найяснійший милостивий королю! Ваша кролевськая милость на мене поглядати рачиш, розуміючи, же потребу і мову якую до вашої кролевської милості маю. Вправді, жадної потреби моєї не маю. Єдно то, же мі тескно було, же-м вашу кролевськую милость, пана мойого милостивого давно видів: умисльне приїхав-єм вашу кролевськую милость пана мойого милостивого навідити і утішитися з притомності вашої королевської милості.
А король його милость, любезним лицем ку паЦу воєводі смотрячи і оного голову руками своїми обнявши, мовив:
— Дякуємо вам вельце за то, і вдячні ест-ехМо таковой ку нам милості вашой.
По том король його милость, взявши лист, почав мовити:
— Папеж пишет до нас, жадаючи нас, аби-сьмо народ роський до нового календаря приводили.
А пан воєвода, як муж благочестивий і розтропний, станув статечне і дільне в своїй розмові і, межи іними важними і пам’яті годними слови повідів, іж о той речі в головах з патріархами всходніми належить трактовати.
На то кроль його милость, як пан мудрий і розсудний і зрительного на пришлиї речі будучи ума, вічне достойної пам’яті вимовив слова тії:
— Пане воєводо! Хвалімо пана бога, же, наїхавши нам на кролевство Польськоє, видімо народ роський, многій і можний, з народом польським і литовським в згоді і в милості живучий і повиновацтво з собою маючий. Спольний межи ними о речі посполитой промисл, на войні згода і ровность і пошанованнє вшелякоє. Розорвання і неприязні межи тими народами не видімо. А над то, яко в костьолах римських, так і в церквах роських набожество спокойне без вшелякої перешкоди і турбації одправується. Досить маємо на той таковой згоді. А до календаря нового і до з’єдночення росов з костьолом і папежем римським приводити — не здається нам. Бовім знаємося ми на тих речах і що за тим урости мо-жет. Уважаємо і упатруємо, іж, вмісто єдності і згоди, незгоду, мерзячку і турбацію і неприязнь учинили би-хмо. Але ми того вщинати не хочемо. Яко-хмо тії народи застали, так з оними жиги хочемо.
То король його милость святої пам’яті Стефан мовив. А увіряють тую короля його милості Стефана мову і волю овії листи, которії писав до урядов міських, розказуючи, аби росове набоженства свойого безпечне ведлуг старожитності заживали, а до календаря нового примушані не були, докладаючи, «іж ся росом од звиклого бігу одміняти без пат-ріархов позволення, бинамній не годиться». І нижей: «аж первій о уживанню календаря і порядку спор межи римським папежем і патріархами гречеського визвання скончен і роз-трихнен будет». Читай тії листи в книжці, «Апокрисис» назва ной, през Христофора Філалета виданой 87, в первой часті, а в розділі четвертом...
[ПІСЛЯМОВА]
Правовірний і православний христіанине! На замьоти, вимисли і потвари противников і ненависников церкви святої всходньої і блаженних патріархов, з ласкою і помоччю божією одправилося і одписало, звлаща найбольшії й труд-нійшії артикули. І ту он Самуїлов88 віри моєї покладаю камень, ту онії мовлю слова Самуїлеві: яси Xeya>v 62 a[xouf]A,: тоїЗбе epofivflriaev ri[xag 6 KuQiog:«i рече Самуїл: аж до сього місця помагав мі господь».
Зосталися меншії і лацнійшії одробини. Тих, за наступле-нієм многих і розличних трудностей, не скончив-єм. Леч зоставуються останки тії сином правовірним. Єсли старшії і дидаскалове не подвигнуться, ви, малії і од премудрих презиранії, потщітеся докончити і одписати. А о святом духу многії юж давно право одповіділи.
Наконець замикаю і печатаю тую книгу упоминеннєм таковим:
В пильной а уважной ховайся, правовірний, осторожності, аби ся яко не захвіяти в вірі, вєнц і о правді, ту в той книзі описаной, не вонпити. А то, гди противниці свої якії, которії не могуть бути правдивими, только в словіх позорнії ставити будуть виводи, любо єсли би хто по том против моєї книги видав письма якії, не вірити їм і не трвожитися.
Нігди чинили против Мойсея і Аарона чуда і онії фараонові магове. Вергли бовім і оні свої палиці, і сталися змії. Леч Ааронов жезл іли палиця перемогла 89 і пожерла онії, яко пишет: «і пюжре жезл Ааронов оних жезли»90: хаі Kax&msv г) Qd|36og той ’Aagwv tag exelvcov дсфбоид. Певне і тая в той книзі правда, сильнійшою будучи, звитяжає і пожираєт, як до сього часу, так і по том. Єсли би якії противнії виданії похотілися указати письма, [треба] не дивуватися і не соб-лазнятися, гди нікоторії заблуждають і розумками своїми ся уносять. Рекл о такових апостол: «Але не о всіх єст розум91». «Буди теди вірен аж до смерті, і дам ті корону живота» 92.
Амінь.
І о а н и к і й ГАЛЯТОВСЬКИЙ