Слуга з Добромиля
- Автор: Пагутяк Галина Василівна
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Дуліби
- ISBN: 966-8910-22-2
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Слуга з Добромиля». Краткое содержание книги:
За книгу «Слуга з Добромиля» автор, Галина Пагутяк, яку називають наймістичнішою письменницею України, стала лауреатом Шевченківської премії 2010 року.
— Воєводо, га, воєводо! — почув він шепіт. Пальці самі собою розтулились і пістолет упав на щось м’яке. Полум’я здуло подувом вітру звідкись із середини приміщення.
— Почекай, я зараз! — озвався голос, котрий належав старому чоловікові, і в кутку загорілась свічка.
Капітан побачив просторе, але невисоке приміщення, до стелі заповнене діжками й мішками. На одному з мішків напівлежав чоловік з майже сивою бородою, вбраний у щось чорне.
— Звідки я тебе знаю? — видушив з себе капітан, котрому несподівано стало дуже страшно, і той страх паралізував його рухи.
— Хто ж не знає Купця з Добромиля!
«Так, то справді Купець з Добромиля,» — несподівано згодився капітан, ні, тепер уже воєвода, віднайшовши загублену бозна-коли пам’ять. Тільки тепер у нього не було ненависті до Купця, лише цікавість, змішана зі страхом, до цього незнищенного духа.
Купець з Добромиля махнув рукою:
— Сядь!
— Що то? — не втративши обережності, спитав воєвода, вказавши на діжки й мішки.
— Сіль з моєї солеварні у Вишині.
— А-а… — кивнув той і сів на мішок, твердий, мов камінь, облизнувши пересохлі губи.
— Треба, воєводо, поквитатись нам з тобою, — діловито мовив Купець. — За те, що наслав на мене татів. Тільки забули вони все зробити до кінця. Мій слуга Лука міг би се підтвердити, але і його ти ранив смертельно. Не своїми руками…Твоїми руками тільки мишей давити у пивниці.
Воєвода механічно глянув на свої руки. Вони чомусь світилися синюватим світлом. «Що ж, — подумав він, — і я так умію…»
— Що ж з тобою сталось, воєводо? Здрібнів, зсохся…Ну, звісно, ти наполовину опир, і якби я не освіжив твою голову, пам’ятав би лиш своє куце людське життя. От мій слуга, що називає себе Слугою з Добромиля, теж дхампір, а нічого не забув. Сидить зараз тут на горі, у василіянському монастирі, й розповідає свою історію, історію простого вірного слуги, яка ніде не записана, а тому ніхто її не зможе перебрехати, як, приміром, твою. Але перш, ніж виставити тобі рахунок, воєводо, хотів би я спитати: за що ти мене вбив?
— Еге ж, тебе вб’єш! — буркнув воєвода і знизав плечима: Були ще й старші наді мною!
— Певно, за ту золоту бляху з бджолою, що її темний люд називав «оберегом з Єрусалима»? Але, хоч потім ти й дістав її, се не принесло тобі удачі..Ніби не знаєш, для кого я збирав золото-срібло. Не для себе. На лицарство, на наше Королівство. Бджіл не треба дусити, а дати їм зимою трохи медової сити, щоб не були голодні.А клятий Роман [2] їх подусив.І ти йому в тім помагав, думаєш, не знаю? Кажеш, є старший над тобою? Знаю я того старшого і його науку!
— Мусиш признати, що Він сильніший.
— Так, тепер його зверху. Але не забувай, воєводо, що то не Його світ. Не він його сотворив за шість день. Тому такі зайди, як ти, завжди служать дияволу.
— Ну-ну, не страш мене! Було й ваше зверху, коли бджоли повиростали на орлів. Ми — квити. Та недовго се було. Чи не про це розповідає Слуга з Добромиля?
— Може, й про се!
— А кому?
— Піди, взнаєш.
- І взнаю!
— Оце й буде моя відплата тобі, воєводо.
— Чого ж так пізно?
— Бо се залежить від Слуги з Добромиля.
— Де таке чувано, щоб від слуги щось залежало?! Якби ти мав добрі слуги, твоя голова не опинилася б у Дністрі.
— А пощо мені голова? — засміявся Купець. — Мій дух не потребує ні іжі, ні питва, а говорити може й без голови….
— Але хоче помсти!
— Не помсти — розплати. На тебе в твоєму кублі ніхто не нападе, а хоч би й напав, лишишся живий. Але у мене є Слуга з Добромиля, такий як і ти, син опира і відьми.І його ти боїшся…
— Я залюбки поміряюся з ним силою, якщо ти цього хочеш, — нібито байдуже відказав воєвода і помацав мішок під собою: А то направду сіль? Нині вона ніц не вартує.Не вдасться тобі нею нагодувати бджілок!
— Ну, се не проста сіль, воєводо! — погладив Купець з Добромиля міх. — Се та сіль, без якої чоловік втрачає розум, як от ти. Якби ти її всю поїв, то став би мудрим. Але за кривду спершу мусив би заплатити.І мені, й Купцю з Перемишля, котрий, як і Слуга з Добромиля, ніколи не втрачав пам’яті й розуму, бо їв мою сіль.Іди вже!
2
Волинський князь Роман Мстиславович (помер 1205 року), батько Данила Галицького, котрий винищив галицьких бояр. Увійшов до історії завдяки цинічному вислову: «Не подусивши бджіл, меду не їсти».Відомий надзвичайною жорстокісю