Слуга з Добромиля

Але в цілому тут життя тріумфувало над смертю. літали бджоли, співали пташки і вітерець колисав високою некошеною травою. Я бачив те, що стається після смерті, я чув пісню життя і його медовий запах. Це вона змушує затягуватися рани землі.І рожденні опирі — не погубителі людського роду, а безсмертні істоти, які володіють таємницею воскресіння і перевтілення. Мене більше не тривожили непоховані кості незнайомих людей. Я вчинив як чоловік, поховавши тлінні останки Купця з Добромиля. Мертве — до мертвого, живе горнеться до живого.

Та в моїй немудрій отрочій душі застрягла тернова колючка. Я знав, що вночі тут буде все по-іншому. Духи мертвих повиходять з темних сховків, скрипітимуть двері, жалібно квилитимуть сови, і тіні сковзатимуть по стінах замкненої церкви, не знаходячи дверей. Але мене тут уже не буде. Я мусив щось сказати на прощання тим голодним наляканим духам людей, котрі в останню мить відвернулись від Бога лицем до стіни. Я сказав, дивлячись на занедбаний цвинтар з похиленими хрестами:

— Не знаю, чи се ви убили мою матір, чи се зробили в сусідньому селі.Ви убили б і мене. Напевно, ви чулися невинними жертвами Мари, проте кожна смерть приходить через гріх. Хто не грішить, той не вмирає.Хто не карає, той не боїться розплати. Ви самі себе вбили, розкопуючи могили ваших кревних і сусідів, надихавшись трупного смороду. Швидше за все так і було. Однак мені судилося пережити всіх вас…

Я не відзначався красномовством і вирішив, що цього досить. Не сподівався відповіді, бо вдень духи мерців безпорадні, і вже підвівся, щоб іти, як раптом побачив, як на цвинтарі починає ворушитися земля, поросла бур’яном, як хилитаються хрести. Я чув стогони, шепіт, бурмотіння. Вони прагнули не покаятись, ні, а затягнути мене в свої нори і виссати мою кров. То були носферату, живі мерці, чиє тіло обгнило на кістках і смердить трупом.Їх було дуже багато. Невідомо, чи вдалося б мені вистояти перед ними уночі, але й тепер було небезпечно, бо довкола церкви, де з давніх-давен ховали людей, теж почала ворушитися земля. Я притиснувся до дверей, забитих дошками, відчуваючи, що церква починає хитатись, і ось-ось затріщить, і впаде, й що тікати пізно. Добре, що кінь мій пасся на полі, а то б злі духи його розірвали на шматки. Я мав із собою мисливський ріг, що його дав мені передбачливий Купець з Перемишля, і вже готовий був протрубіти сигнал тривоги, та в груди мені втислася сопілка, яку я сушив уже три дні на тілі вдень і вночі.Я вихопив, приклав до помертвілих уст і прикликав нею усі чотири Смерті.Жаль, Тугу, Страх і Заздрість, не думаючи про те, що тепер вони могли і мене вбити, бо я трохи вкусив уже плодів Дерева Пізнання. Пісня на сей раз вибрала себе сама. Полум’я сонця бухало мені в очі, піт заливав лице. Я бачив мою матір, яка горіла живцем, я бачив свого батька, чиє обезглавлене тіло горіло на кострищі.Я сам горів на вогні, але він був у мене всередині.І від нього не зайнялося навіть сухе дерево церкви.