П'ятеро поросят

Кілька наступних тижнів ми були надто щасливі. Але щастя — це не те слово. Це було щось глибше і щ той же час страшне. Ми були створені одне для одного, і ми знайшли одне одиого. Однак сталося те, що мало статися. Думки про незакінчену картину почали переслідувати Еміаса. Він сказав: «Раніше я не міг тебе писати, ти сама стояла на моєму шляху. А Тепер я. хочу писати тебе, Ельзо. Я хочу намалювати тебе так, щоб ця картина була найкращою річчю з усього зробленого мною. Я мучуся, у мене сверблять руки рід бажання схопити пензель і дивитися на тебе, як ти сидиш на тій старій зубчастій стіні з вежами, побитими як старий анекдот, а в глибині — синє море і пишні британські дерева… Ти там стоїш як протиріччя всьому, як врочистий виклик! Я повинен тебе такою написати! І я не терплю, коли мені набридають або морочать голову під час роботи. Коли картина буде готова, я скажу Керолайн правду і ми розв'яжемо всю цю заплутану історію».

Я запитала: «Керолайн буде протестувати, якщо ти вимагатимеш розлучення?» Він відповів, що не думає, але, мовляв, з жінками ніколи не знаєш, як вони вчинять. Я сказала, що мені жаль, якщо це її засмутить, але, врешті-решт, подібні речі трапляються. «Дуже просто і дуже розумно, Ельзо. Але, бачиш, Керолайн нерозсудлива, вона ніколи не була і, напевне, й надалі не буде розсудливою. Вона любить мене, ти розумієш?» Я сказала, що розумію, але якщо вона любить тебе, то твоє щастя повинно бути для неї головним і ні в якому разі вона не повинна тримати тебе біля себе. Еміас сказав: «У житті не вдається вирішувати питання за допомогою прекрасних афоризмів, узятих із сучасної літератури. Природа жорстока, з іклами й кігтями, не забувай цього». — «Але ж ми сьогодні цивілізовані люди», — зауважила я, Еміас розсміявся: «Дідька з два цивілізовані! Керолайн напевне захоче пристукнути тебе сокирою по голові! До того ж вона це може. Ти не розумієш, Ельзо, що вона буде страждати. Чи знаєш ти, що таке страждати?..» — «Тоді не кажи їй». — «Ні, розлучення повинно відбутися. Ти повинна мені належати, як світ, Ельзо. Щоб ти була моєю перед усіма». — «А якщо вона не захоче розлучатися?» — «Не цього я боюся». — «Чого ж ти боїшся?» І він тихо мовив: «Не знаю…»