Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
Він узяв капелюха, надів рукавички і вийшов.
— Отже, ви їдете? — запитала Ежені, кидаючи на Шарля сумний і водночас захоплений погляд.
— Так треба, — відповів хлопець, опускаючи голову.
Уже кілька днів Шарль поводився, говорив як людина, котра глибоко пригнічена, але почуває, що над нею тяжіють величезні обов'язки, і вона черпає нову мужність у своєму нещасті. Він більше не зітхав, він став дорослим чоловіком. І Ежені краще ніж будь-коли оцінила характер свого кузена, побачивши, як він сходив донизу в своєму одязі з грубого чорного сукна, що так пасував до його блідого обличчя і похмурого вигляду. Цього дня обидві жінки наділи жалобу і разом із Шарлем були присутні на реквіємі, відправленому в парафіяльній церкві за упокій душі Гійома Гранде.
Під час другого сніданку Шарль отримав листи з Парижа і прочитав їх.
— Ну що, кузене, ви задоволені своїми справами? — стиха запитала Ежені.
— Ніколи не питай про це, дочко, — зауважив Гранде. — Якого біса! Я тобі ніколи не розповідаю про свої справи, чого ж ти сунеш носа в кузенові справи? Не чіпляйся до хлопця.
— О, в мене нема ніяких таємниць, — відповів Шарль.
— Та-та-та-та! Знай, небоже, що в комерції треба тримати язик за зубами.
Коли закохані лишилися самі в саду, Шарль сказав Ежені, підводячи її до старої лави під горіхом, де вони й сіли:
— Я не помилився — Альфонс показав себе якнайкраще. Мої справи він влаштував розумно і сумлінно. У мене не лишилося боргів у Парижі, всі мої меблі вигідно продано, і він сповіщає, що за порадою одного капітана далекого плавання на три тисячі франків, які лишилися, придбав усякого краму, — європейських див, які дадуть добрий прибуток в Ост-Індії. Він послав мої паки в Нант, де вантажиться корабель на Яву. Через п'ять днів, Ежені, нам доведеться попрощатися, можливо, назавжди чи, в усякому разі, надовго. Мій крам і десять тисяч франків, що їх мені посилають двоє друзів, — це дуже мало для почину. Годі й думати повернутися раніше, ніж через кілька років. Люба моя кузино, не зв'язуйте свого життя з моїм; я можу загинути, а вам, можливо, нагодиться багатий чоловік…
— Ви мене любите? — спитала Ежені.
— О, так, друже, — відповів Шарль глибоким голосом, який свідчив про таку саму глибину почуття.
— Я чекатиму, Шарлю! Боже, батько біля вікна, — сказала вона, відстороняючи кузена, який був нахилився, щоб її поцілувати.
Вона втекла під арку воріт, Шарль пішов слідом; побачивши його, дівчина відійшла до сходів, відчинила двері в коридор; потім, не тямлячи, куди йде, опинилася біля комірчини Нанон, у найтемнішій частині коридору; тут Шарль, що йшов слідом, узяв її за руку, обняв і ніжно притиснув до себе. Ежені більше не опиралася, вона подарувала йому найчистіший, найсолодший і найсамовідданіший поцілунок.
— Люба Ежені, бути кузеном краще, ніж братом, він може одружитися з тобою, — сказав їй Шарль.
— Хай буде так! — вигукнула Нанон, відчиняючи двері своєї комірчини.
Закохані злякано втекли в залу, де Ежені знову взялася до роботи, а Шарль по молитовнику пані Гранде почав читати літанії Святій Діві.
— Отакої! — сказала Нанон, — Ми всі молимося.
Як тільки Шарль заявив, що від'їжджає, Гранде заметушився, аби показати, що він дуже заклопотаний долею небожа, — бондар був щедрий, коли це нічого йому не коштувало; він почав шукати пакувальника, але сказав, що той надто дорого править за свої ящики; йому заманулося будь-що зробити їх самому і використати на це старі дошки; він уставав на світанку, стругав, припасовував, вирівнював, збивав свої дранки і спорудив з них дуже добрі ящики, в які упакував усі Шарлеві речі; він узявся переправити їх судном по Луарі, застрахувати і в належний час надіслати до Нанта.
Після поцілунку в коридорі години летіли для Ежені страшенно швидко. Часом вона хотіла їхати разом із кузеном. Хто пережив пристрасть, яка поглинає людину найбільше і тривалість якої вкорочують вік, час, смертельні хвороби, ті чи ті фатальні умови людського життя, — той зрозуміє муки Ежені. Вона часто плакала, гуляючи в садку, тепер надто тісному для неї, так само як і двір, дім, місто; вона заздалегідь линула думками на широкі простори морів.