ГЧ
- Автор: Долгушин Юрий Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «ГЧ». Краткое содержание книги:
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
Основне джерело випромінювання цього генератора мало вигляд балона з кварцевого скла; з балона химерно стирчали роги відводів, через які входили всередину електроди. Внизу, в двох западинах товстого дна, — свинець, метал, не всі таємниці якого розкриті наукою. Він один здатний затримувати будь-які види електромагнітного випромінювання; навіть рентгенівське і гамма-проміння радію не може пройти крізь свинець. У менделєєвському ряду свинець посідає особливе місце; це останній із стійких елементів, який не розпадається. Всі елементи з більшою, ніж у свинцю, атомною вагою радіоактивні: вони безперервно розпадаються на невидимі складові частинки і зникають протягом більш чи менш тривалого часу. І ніщо не може зупинити цього розпаду.
Електронний потік з верхньої частини балона падає вниз на свинець, нагріває його, розтоплює. Свинець кипить, наповнює балон своєю парою, яка згущається біля охолоджених стінок і дрібними важкими крапельками збігає по склу. Електрони з космічною швидкістю проносяться по балону, стикаються з атомами свинцю, збивають, стрясають їх атомні системи. Примарне, сірувате світло видає ці нечутні катастрофи. І разом з ним через кварц вільно виходять хвилі — промені, які вловлюються електрооптичною системою, що оточує балон, і збираються в один невидимий потік.
Микола знайшов спосіб змінювати хвильовий склад цього потоку. Закони гармонійних коливань і модуляцій допомогли йому приборкати вперті свинцеві частоти, підпорядкувавши їх ритмові природних випромінювань хімічних елементів. Так він дістав можливість перетворювати промінь генератора на промінь будь-якого металу, будь-якого хімічного елемента.
От саме в цей найнапруженіший момент досліджень виявилося, що окремі деталі оптичної системи, замовлені в майстерні інституту, зроблені невдало. Тунгусов відніс їх назад, але майстерня була вже зайнята черговою терміновою роботою. Доводилося чекати. Без цієї оптики рухатися далі не можна було.
І Микола раптом відчув дивну, страшну порожнечу навкруги. Робота, якою він жив кожну хвилину, припинилася, і він не знав, куди себе подіти. Цього з ним ще не було. Раніше, в роки його «життєвої системи», якій він заприсягав назавжди, цього не могло бути. «Завоювання культури» — його самоосвіта і самовиховання — вимагало від нього величезних зусиль і безліч часу, і часто траплялося, що Микола не знав, «за що схопитися». І раптом — нічого робити! Чи не став він «інженером»? Цей термін він сам вигадав ще в епоху великих битв з Федором, коли вони тільки визначали свої погляди на життя, на своє призначення в ньому. Перед ним виринули рядки з зошита, де він тоді записував деякі свої думки. Там фігурувало двоє слів: Інженер — з великої букви, улюблений символ всебічно розвиненої, висококультурної людини-творця, і «інженер» в лапках, з маленької букви — уособлення ділової, але дріб’язкової, вузько обмеженої натури, — «нікчема» стояло там в дужках…
Пригадувалися епізоди ідеологічних битв. «Якщо ти добре будуєш заводи, електростанції або конструюєш машини, — соціалізмові начхати, що ти не вмієш грати на скрипці, або не читав «Війну і мир», або не цвенькаєш по-англійськи», — запально твердив Федір.
«Ні, брат, брешеш… — не одразу знаходячи гідну відповідь на зовні переконливі докази друга, і тому не дуже впевнено парирував Микола. — І твоя нікчемна думка в основі шкідлива… бачу її добре, ти мене на скрипку не піймаєш…»
Микола тоді спалахнув і, розійшовшись, так розтрощив друга за недооцінку, — вже не тільки культури, а й самого соціалізму, — що той злякався своєї помилки і відступив.
А тепер, ось уже років зо два, Микола тільки своєю електротехнікою й займається, та, чесно кажучи, і не цікавиться нічим, хоча йому так далеко ще до Інженера!
Проте гірка хвиля сумнівів спливла так само швидко, як і налетіла. Заспокійливих контраргументів тут було багато: електротехніка — це спеціальність, і їй по праву належить максимум часу та уваги; все нове треба впроваджувати негайно; зрештою, це тимчасово, не завжди ж будуть такі термінові справи…
Головного ж, у чому і ховалася небезпека, Микола так і не схопив: усе, що не стосувалося його спеціальності, уже не вабило його до себе, як раніше…
Отоді-то на перший план і випливло ще неохололе захоплення ультракороткохвильовим телефоном, і Микола із звичною енергією почав «просувати» його.
І треба ж, щоб у цей час з’явився Федір — перша людина, якій Микола розповів про свій «генератор чудес». Мало того, на другий день після їх зустрічі з майстерень оптичного інституту повідомили про те, що перші замовлені деталі готові. Так Тунгусов знову повернувся до свого улюбленого дітища.