ГЧ
- Автор: Долгушин Юрий Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «ГЧ». Краткое содержание книги:
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
— Стомився трохи, — посміхається Ганс, — та й голодний, правду кажучи… Ти мені даруй, тьотю Марто, але… ось дивись, — він підносить до її очей годинник, — через десять хвилин я повинен бути там, — він показує очима кудись угору. — Ви сідайте без мене.
Жінка щиро засмучена; вона безпорадно дивиться на чоловіка.
— Нічого не вдієш, Марто. Так треба, він має рацію. Треба, справді треба, розумієш?.. Іди, Ганс. Ми підождемо тебе. Не більше години, так же?
— Думаю, що так.
— Іди.
Ганс виходить у передпокій, відчиняє дверцята в крихітну комірчину; зігнувшись, так-сяк залазить туди, витягнувши заздалегідь якийсь мішок, потім ящик. Промінь кишенькового ліхтарика допомагає знайти потрібні сучки в дощаній перегородці… Бокова стінка відчиняється так, що Ганс, зіщулившись, ледве просуває в утворену щілину своє тіло. Тепер він «у себе». Спалахує лампочка.
Тут можна тільки сидіти — і то зігнувшись. Площа комірчини — метр на півметра. Він сидить на низькому ящику. Перед ним замість стола — полиця з однієї дошки, на ній зліва — панель передавача з ребристими ручками. Праворуч — ключ Морзе. Між ними, якраз під лампочкою, місце для зо шита.
Він кладе перед собою годинник, зошит, олівець вмикає передавач, чекає, поки розжаряться лампи, потім перевіряє «ефір».
Легкий стук у комірчину змушує його насторожитися.
— Це я, Ганс, відчини на хвилинку.
Ганс відчиняє.
— Ану тримай. А то ти, чого доброго, заснеш там, а мені так і чекати тебе до ранку? — З темряви в комірчину просувається рука з кухлем міцного, темно-коричневого чаю. — Ще не починав?
— Ні. Ще дві хвилини. Спасибі, дядю Віл… Ех, як це ти добряче придумав! Це ж мрія, найпотрібніше зараз… Велике тобі спасибі…
— Я тут ні до чого. Це все Марта. Ну, працюй. І пам’ятай: ми чекаємо…
Ганс надіває навушники, кладе руку на ключ, заплющує очі і — лине далеко на схід, разом із сигналами, що зриваються з його антени:
… cq… cq… cq… cq… eu2 bd
Через кілька хвилин він переключає антену на прийом. І слухає, повільно крутячи ручку настройки праворуч і ліворуч — у межах двох-трьох поділок лімба, зупиняючись і прислухаючись до щебетання сигналів, якими сповнений ефір…
І от він зупиняє ручки. Знайомі інтонації, як голос коханої, переривають його політ.
…та-ата, та-ата, та, та, тата-а…
Це він…
— …eu2bd… eu2bd…переходжу на прийом, — лунає в навушниках.
Ганс вмикає передавач на пійману хвилю.
— eu2bd слухайте… основні перешкоди усунені, прискорте перевірку за переданою раніше схемою розташування диполів, тоді повідомлю нову схему… антена зірвана вітром…
Кисть Ганса, плавно згинаючись до зап’ястя, рухається над ключем…
«Прощайте, товаришу Мюленберг, — думає він, стуляючи почервонілі повіки. — Ми виконаємо ваше завдання, чого б це не коштувало. І я не забуду вас ніколи…»
Частина друга
СІМ БУКВ
Розділ п’ятий
«ГЧ»
Микола Тунгусов із захопленням створював свій таємничий генератор. Поява старого друга, Федора, не тільки не відвернула його від цієї роботи, а навпаки — ще посилила бажання якнайшвидше довести справу до кінця. Всі розрахунки були добре продумані, перевірені, і Микола вірив в успіх. Треба прямо сказати — у нього були підстави для цього. Інженера Тунгусова вважали талановитим винахідником-раціоналізатором: на багатьох заводах столиці, де технологічний процес вимагав великих швидкостей або надвисокої точності, уже були впроваджені його дотепні пристрої. На всьому, що робив Микола, лежав відбиток високої майстерності і великої любові до свого витвору. Його прилади були не тільки технічно досконалі, але й зручні, красиві, витончені.. Тунгусов любив робити все своїми руками, осягати своїм розумом і не переставав вивчати яке-небудь питання або виготовляти деталі доти, поки найсуворіша перевірка не переконувала його в тому, що він цілком оволодів предметом і виконав роботу відмінно.
Чим глибше забирався Микола в хащі електрики, тим дужче вона захоплювала його. В спектрі електромагнітних коливань він бачив океани майбутньої могутності людини. Цей спектр містив у собі світло, тепло, можливість бачити і чути на безмежні відстані, підкоряти собі простір, час.
Ультракороткі хвилі були одним з останніх етапів шляху молодого вченого. Він підійшов до них, вивчаючи техніку зв’язку, йому було ясно, що радіо, телефон, телебачення уже починають старіти, відстають од нових, цілком здійсненних технічних ідей, вимагають переходу на ультракороткі хвилі. Микола уявив собі, який вигляд повинні мати ці нові конструкції, деякі з них розрахував, потім зробив дослідні екземпляри. Так виникла думка створити портативний радіотелефон для зв’язку в армії. З’явився «радіокод» — маленький, витончений апаратик, що перетворював людську мову, кинуту в ефір, на якусь несусвітну звукову нісенітницю, котру другий такий самий апаратик за певної настройки автоматично розшифровував і знову перетворював на ясну мову. Експерти визнали винахід надзвичайно цінним.