Чоловіки, що ненавидять жінок

Зупинка автобуса, що прямував у Хедестад, була прямо навпроти «Консума», і Мікаель почав свою діяльність у засланні із задуманого вчора походу по крамницях. Вийшовши з автобуса проти вокзалу, він прогулявся центром міста і купив теплі зимові черевики, дві пари кальсонів, кілька теплих фланелевих сорочок, добротну подовжену зимову куртку, теплу шапку і втеплені рукавички. У «Магазині техніки» він знайшов маленький переносний телевізор з телескопічною антеною. Продавець запевнив, що йому вдається ловити в Хедебю, принаймні, центральні шведські канали, і Мікаель погрозив, що вимагатиме повернути гроші, якщо в нього нічого не вийде.

Він зайшов до бібліотеки, обзавівся читацьким квитком і вибрав собі два детективи Елізабет Джордж. У канцелярській крамниці він купив ручки і блокноти. А ще придбав спортивну сумку, аби було в чому донести покупки.

Під кінець він узяв пачку сигарет і, не відкриваючи, сунув у кишеню куртки. Палити Мікаель кинув десять років тому, але іноді в ньому прокидався потяг до нікотину. Наостанок він відвідав оптика, в якого замовив нові контактні лінзи і роздобув рідину для їх зберігання.

Близько другої години він повернувся в Хедебю і якраз відривав цінники від нового одягу, коли почув, що відчиняються вхідні двері. Світловолоса жінка років п’ятдесяти, переступаючи через поріг, постукала об одвірок кухні. В руках вона тримала тацю з бісквітом.

— Добрий день, я хотіла тільки вас привітати. Мене звуть Гелен Нільссон, і я живу через дорогу. Отже, ми будемо сусідами.

Мікаель потиснув їй руку і назвався.

— Я бачила вас по телевізору. Так приємно, що в гостьовому будиночку тепер вечорами горітиме світло.

Мікаель поставив каву — Гелен запротестувала, але проте всілася за кухонний стіл. Вона скоса подивилася у вікно:

— Он іде Хенрік з моїм чоловіком. Бачу, вам знадобилися якісь коробки.

Надворі якраз зупинилися Хенрік Ванґер і Гуннар Нільссон з візком, і Мікаель поспішив на вулицю, щоб привітатися і допомогти занести в дім чотири великі коробки. Потім їх залишили на підлозі біля залізної грубки, а Мікаель дістав філіжанки для кави і розрізав принесений Гелен бісквіт.

Гуннар і його дружина були приємними людьми. Їх, здавалося, не дуже цікавило, навіщо Мікаель оселився у Хедестаді, — схоже, їм досить було пояснення, що він працює на Хенріка Ванґера. Мікаель поспостерігав за стосунками між Нільссонами і Хенріком Ванґером і відзначив, що в них немає напруженості і непомітно різкої межі між панами і слугами. Гості спокійно розмовляли про справи в селищі, згадували людину, що побудувала нинішнє житло Мікаеля. Подружжя Нільссон поправляли Ванґера, коли його зраджувала пам’ять, а той за це розповів смішну історію про те, як Гуннар Нільссон якось увечері по дорозі додому побачив, що місцевий недоумок з другого боку моста намагається вломитися в гостьовий будиночок через вікно; він підійшов і спитав недорозвиненого зломщика, чому б йому не скористатися незачиненими дверима. Гуннар недовірливо оглядів новий маленький телевізор і запросив Мікаеля приходити до них вечорами, якщо йому захочеться подивитися яку-небудь програму — у них є супутникова антена.