Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
— Тут живе Мартін Ванґер, брат Харієт і генеральний директор концерну. На цій ділянці раніше була пасторська садиба, але в сімдесятих роках вона постраждала під час пожежі, і, ставши в сімдесят восьмому генеральним директором, Мартін побудував тут собі віллу.
В останньому будинку зі східного боку дороги жили Герда Ванґер, удова брата Хенріка Ґреґера, та її син Олександр Ванґер.
— Герда хвороблива, страждає на ревматизм. Олександрові належить невелика частина акцій концерну, але в нього є і власні підприємства, зокрема ресторани. Він зазвичай проводить кілька місяців на рік на Барбадосі, у Вест-Індії, де в нього деякі кошти вкладені в туризм.
Між будинками Герди і Хенріка Ванґера лежала ділянка з двома невеликими будинками, які були порожні і призначалися для різних членів сім’ї, що приїжджали погостювати. По той бік від садиби Хенріка розташовувався будинок, куплений ще одним співробітником концерну, що вийшов на пенсію, але зараз він стояв порожній, позаяк господар з дружиною завжди проводили зиму в Іспанії.
Вони повернулися назад до перехрестя, і екскурсія закінчилася. Вже починало сутеніти. Мікаель заговорив першим:
— Хенріку, я можу лише повторити, що ця справа навряд чи дасть результати, але я виконуватиму роботу, задля якої мене найняли. Писатиму вашу біографію і для вашої втіхи критично і з максимальною ретельністю прочитаю всі матеріали про Харієт Ванґер. Мені тільки важливо, щоб ви розуміли, що я не який-небудь приватний детектив, і не покладали на мене дуже великих надій.
— Я не плекаю ніяких надій. Я хочу лише зробити останню спробу дістатися до правди.
— Добре.
— Я людина вечірня, — заявив Хенрік Ванґер, — і буду доступний починаючи з обіду і далі. Я приготую у себе вдома робочий кабінет, яким ти зможеш користуватися будь-коли.
— Дякую, не треба. У мене вже є кабінет в гостьовому будиночку, там я і працюватиму.
— Як хочеш.
— Коли мені потрібно буде поговорити з вами, ми зможемо сидіти у вашому кабінеті, але я не збираюся накидатися на вас із розпитами просто сьогодні ввечері.
— Це зрозуміло.
Старий здавався підозріло згідливим.
— Читання матеріалу забере в мене тижнів два. Ми працюватимемо на два фронти. Будемо зустрічатися на кілька годин на день, щоб я міг розпитувати вас і збирати матеріал для біографії. Коли в мене з’являться питання про Харієт, які мені захочеться обговорити, я їх вам ставитиму.
— Звучить розумно.
— Працювати я буду за вільним графіком, без фіксованого робочого часу.
— Це вирішувати тобі.
— Ви, звичайно, в курсі, що мені місяців за два доведеться сісти у в’язницю. Не знаю, коли саме це трапиться, але оскаржувати вирок я не збираюся. Отже, це, очевидно, станеться десь протягом року.
Хенрік Ванґер насупив брови:
— Як невдало вийшло. Спробуємо на той час що-небудь придумати. Ти можеш попросити відстрочку.
— Якщо все піде добре і в мене вже набереться достатньо матеріалу, я зможу працювати над книгою про вашу сім’ю у в’язниці. Ми повернемося до цього, коли прийде час. Ще одне: я як і раніше співвласник «Міленіуму», а журнал зараз перебуває в кризі. Якщо станеться щось, що вимагатиме моєї присутності в Стокгольмі, мені доведеться все залишити і поїхати туди.
— Я не намагаюся зробити з тебе свого раба. Мені треба, щоб ти ґрунтовно і послідовно займався дорученою справою, але порядок роботи ти, звичайно, визначаєш сам, на власний розсуд. Якщо тобі треба буде вільний час — будь ласка, але якщо я помічу, що ти нехтуєш роботою, то вважатиму це порушенням контракту.
Мікаель кивнув.
Хенрік Ванґер дивився кудись у бік моста. Він був худорлявий, і Мікаелю раптом здалося, що він схожий на нещасне городнє опудало.
— Щодо «Міленіуму», то треба буде поговорити про те, в чому виявляється криза і чи можу я чим-небудь допомогти.
— Краще, чим ви можете допомогти, це видати мені голову Веннерстрьома на тарелі просто сьогодні.
— О ні, цього я робити не має наміру. — Старий кинув на Мікаеля суворий погляд. — Ти взявся до цієї роботи тільки тому, що я пообіцяв тобі здати Веннерстрьома. Якщо я зроблю це зараз, ти можеш кинути роботу у будь-який момент. Ти отримаєш від мене інформацію тільки через рік.
— Хенріку, вибачте, що я це кажу, але в мене навіть немає цілковитої певності в тому, що через рік ви ще топтатимете ряст.
Хенрік Ванґер зітхнув і задумливо подивився у бік рибацької гавані.
— Розумію. Я поговорю з Дірком Фруде, і, можливо, ми що-небудь придумаємо. Але щодо «Міленіуму» не виключено, що я зможу допомогти іншим робом. Наскільки я розумію, журнал покидають рекламодавці.