Елізіум
- Автор: Чибісова Наталя
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-34-0
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Елізіум». Краткое содержание книги:
Залишається лишень грати за правилами, навіть якщо їх встановлюєш не ти. Навіть коли це твоя остання гра. Залишається тільки пройти крізь лабіринт, аби віднайти Елізіум і звільнити душі всіх убитих до тебе.
…Вона має на все два тижні. Лише два тижні, щоб навчитися жити, вмирати, кохати. Щоб розібратися у всьому. Чи ж устигне?..
Для молодої київської журналістки (а за сумісництвом талановитої поетеси) Наталі Чибісової роман «Елізіум» є дебютним. Та попри це вже встиг 2007 року вразити серця журі україно-німецької премії імені Олеся Гончара своєю щирістю, образністю та гуманізмом.
Тож хочеться вірити, що письменницький доробок цієї авторки буде таким само успішним, як і поетичний! А вам, любі читачі, залишається побажати приємних відкриттів і якнайліпших вражень!!!
Слідчий розгубився:
— Не палю, але зараз поспитаю в охорони, — він зателефонував, і до кабінету увійшов охоронець, простягнув Лізі пачку й допоміг підпалити.
— І я не палю, — пожартувала Ліза, — але й це не має значення. Носіть із собою цигарки на допити — допомагає людям розговоритися. Ой, даруйте, нелюдям, — вона засміялася напруженіше. — Отже, прагнете почути мою думку. Чом би вам не скасувати вирок, не розв’язати мені рук, не відпустити, а відтак прийду до вас в Інквізицію розмовляти. І всім так буде краще. Не зробите ж, не зробите. А який сенс розмовляти, якщо я стою навколішки із зав’язаними очима й над моєю головою занесено лезо. Поки моя шия відчуватиме цей холодок, ведемо пусті розмови.
— Добре, припустимо, ми піднімемо вас із колін, розв’яжемо очі. Вам нічого не загрожуватиме. А як бути з тими людьми, яких ви покалічите, навіть уб’єте, подаруй ми вам життя і свободу? Зачепить вас хтось випадково, а відтак під машину потрапить. Як нам із вами боротися?
Ліза спалахнула:
— Втрапив під машину не випадково. Підняв руку на мене. А ви хочете бити нас, попередньо зв’язавши нам руки? Беззахисних? Може, вам час поводитися обережніше? Більшої уваги приділяти власним вчинкам. Світ змінюється, і вам рано чи пізно доведеться зважати на це й на таких виродків, як я. Хочете, аби все залишалося по-старому, але вам це не вдасться. Намагаєтеся зупинити лавину, але світ примусить вас платити, — Ліза сходила на крик.
— От ви, голубко, й зняли маску. Хоч вовк линяє, та крові не переміняє — слідчий помітно зрадів.
— Такі закони природи. Йдете проти них, — сказала вона вже спокійніше.
— Це ви, люба моя, йдете проти природи.
— Залежить од того, що вважати природою. Але ж ви визнаєте ці закони, інакше б не намагалися щось робити, не допитували б мене, не тримали б тут стільки часу. Що перешкодило вам розправитися зі мною нараз на площі, як з іншими? Невже думаєте, що я повірила тій брехні, яку ваш службовець мені наспівав? На поталу натовпу віддаєте радше собі подібних. Проклятих, слабких-слабких, майже людей. А таких, як я, вважаєте за краще вбивати вночі в підвалах.
Слідчий здригнувся. Мабуть, вона влучила. Ліза продовжила:
— Але навіть вони на нашому боці. Вони такі, як і ми, і між нами єдність. Між вами немає єдності.
— А як щодо єдності з тією людиною, яка скалічила вас? — слідчий майже зловтішався.
— Виродки є скрізь. За ним кривавий слід тягнеться, а ви не робите нічого. Чому б не об’єднатися з протилежною стороною й не зайнятися такими? Мало тямлю у цьому, але не розумію, справді не розумію, чому Інквізиція, яку організовували на благо, з часом перетворюється на чудовисько й починає не тим займатися. Може, вас надто захопило питання зміцнення власної влади, й начхати вам на решту? Адже ви прагнете мене знищити не тому, що я становлю загрозу для людей. Я є загрозою для вас. Чому Магістр не захотів бодай побачити мене?
— Генерали не розмовляють із солдатами, — спростував напад слідчий.
— Дурні — ні, так йому й перекажіть. Окрім того, я для вас не є солдатом або пішаком. Спочатку й я так думала. Але я є чимось значно більшим. Щоразу цього не договорюєте, але це — правда. Дочекатися не можете завтрашнього дня, але терпите, чекаєте, робите все, щоб якомога спокійніше зустріла смерть. Боїтесь завдати зайвого болю. Ерік зі шкіри пнеться. Персонал… Ви ж довго шукали справді хороших людей, які б не симулювали до нас гарне ставлення, а направду були здатні на милосердя. Тільки з першим слідчим ви дали маху. Але це допомогло вам просунутися далі у ваших дослідженнях. Отже, ви стали замислюватися. А не думали про примирення? Адже боретеся з законом збереження енергії. Посіяли зуби дракона. Оскільки ми існуємо, на те відпущено енергію. І що більше знищуватимете нас, то більше ця енергія проявлятиметься. Це хотіли від мене почути?
— Ви надзвичайно розумний ворог, а відтак, небезпечний. Ерік на засіданні Трибуналу схожі речі говорив. Від вас нахапався?
Ліза злякалася:
— Ні. Думаю, він сам усвідомив це.
— Поспілкувавшись із вами?
— Радше, з вами. Не мусиш бути генієм, аби розуміти такі прості речі. А мені взагалі клепки бракує. Якби мала розум, не опинилася б тут.
— А ви не хотіли тут опинитися? — Ні сіло ні впало спитав він, неначе від осяяння.
— Мріяла. А ще більше мріяла скуштувати того болю, який збираєтесь подарувати мені.
— Але тоді, виходить, щось не так, — він був приголомшений. — Якщо Магістр має слушність й ви настільки сильні, наскільки він думає, то чому ви тут, чому терпите все це?