Виконавець
- Автор: Волков Олексій Михайлович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-365-054-0
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Виконавець». Краткое содержание книги:
Ти живеш звичним життям, не знаючи, що поруч перехрещуються силові лінії незбагненного лихого поля, котре підхопить, стисне і закрутить так, що захрустять не лише кістки, але й сама душа. Таємничі події, незвичайні люди, чужа помста, зброєю якої тобі судилося стати. Трилер Олексія Волкова тримає у напрузі до останньої сторінки. Містика тут переплітається з реальністю, а парапсихологія — із захопливими пригодами, і читачеві лишається тільки зачаровано перегортати сторінки, сподіваючись, що кінець буде щасливим.
Я струсив головою. Зараз не варто було такого згадувати. Обережно просуваючись у високій траві, я знову побачив прогалину між кущами і пірнув туди. Але що це? Просто перед очима несподівано виросла майже чорна дерев’яна стіна з віконцем. Кущі росли так близько, що я побачив її, майже впершись у неї носом. Переді мною була справжня хата під дахом! Вона також уже розвалювалася, але ще якось трималася. А казали, що тут уже нічого не лишилося! Насилу протискаючись між гілками та стіною, підминаючи будяк та дрібне гілля, я зайшов за ріг. Моє серце скажено забилося. Піднявши руку на висоту свого обличчя, я вів нею по вищербленій деревині стіни. Навіть на таку висоту місцями досягав мох. Це була вона. Вищербини в одному місці стали глибшими, з них сипалася трухлявина, але букви ще проглядалися. Ось це «у», а ось велике «Ю» від «Юра»! Я все-таки знайшов дім Мішки-шамана. Я знайшов його! Хвилювання несподівано вщухло. Особливо після того, як я увійшов досередини. Ґанок повністю розвалився, дверей не було. Підлога зогнила, просто з землі стирчали сухі будяки, бур’ян. І що далі? Що тепер? Ось вона, та заповітна хата чаклуна, винного у моїх бідах. І що? Що з нею робити? Розібрати по колоді?
Нічого цікавого в хаті знайти не вдалося з однієї простої причини — там нічого не було. Серед непролазної гущавини стояли голі почорнілі стіни з дахом. Жодних слідів, що тут колись жила людина. Ледве видершись, я оглянув і горище — той самий результат. Стеля хати ще якось трималася, а от покрівля за рік-два мала розвалитися — діри зяяли просто жахливі. По кутках — маса павутиння. І — також нічого. Щоправда, тут, на горищі, знайшлася стара драбина, яка ледве сягала до підлоги. По ній я і спустився донизу.
Сусідня ж розвалена споруда, через яку я дістався сюди, виявилася тією самою циркуляркою, де Мішка-шаман обрізав мені дошку. Там узагалі не було на що подивитися. Ось заради чого я прогулявся в таку далечінь, ще й у сумнівній компанії.
Доходила одинадцята. Навіть якби Губін на токовищі впорався блискавично, мені залишалося чекати його ще зо дві-три години. Ще раз пройшовши хатою, розгортаючи будяки, я зупинився, не наважуючись піти звідси назовсім. Дивно, але мене чомусь переслідувало якесь підсвідоме відчуття, наче у цій розвалюсі щось «не відповідало». І не брак дверей, вікон та будяк серед хати не справляли таке враження. Річ була в іншому, а в чому саме, я не міг збагнути, тому й стояв, розгублено озираючись на порослі мохом стіни. Одного разу згори почувся якийсь шурхіт. Можливо, це куниця або білка.
Збираючись виходити з хати, я знову оглянувся. Он воно що. Невідповідність полягала в тому, будяки росли не всюди. Вся підлога позаростала ними відносно однаково, а ось дальній куток — чомусь зовсім ні. Лише гола земля і трухлявина, що обсипалася зі стін. Чому? І раптом я згадав. Як таке можна було забути? У кожному домі є погріб! Миттєво пригадалася картина чотирнадцятирічної давнини — страшний розгардіяш у хаті й господар, який спить з роззявленим ротом. Тоді я й побачив розчинену ляду погреба, подумавши, що в такому стані запросто туди загриміти.
Хотілося ще підійти й глянути, чи високо йому летіти, але чомусь я не зробив цього. Отвір погреба якраз і повинен був бути у цьому кутку. Я миттєво розклав ножа і, відгрібши порохню, сколупнув верхній шар землі. Копалося легко. Збуджений цією знахідкою, я очманіло розгрібав землю, не думаючи більше ні про що. Я втратив обережність. Мені й на думку не спало — чому ж усе-таки будяк не виріс у цьому місці? Адже над лядою погреба назбирався шар землі! Нарешті вістря ножа шкрябнуло по чомусь твердому, начебто по каменю. Але ні, це залізо. Я відкопував іржавий металевий лист і, тільки зробивши це повністю, зрозумів, що це і є ляда. Якщо мене не зраджувала пам’ять, за тих часів вона була дерев’яною. Напевно, від сирості стара зогнила, і дід замінив її на «вічну». Обережно, щоб не зламати ножа, я підважив її край і відкрив погріб. З чорної дірки дихнуло просто в обличчя вогкою запліснявілою темрявою та невідомістю. Ось коли скажено забилося серце. Ось коли нутрощі підкотилися до горла й забракло духу. Я мав туди лізти. Для цього я здолав чотири з гаком тисячі кілометрів. Заради цього прийшов сюди. Вгамовуючи хвилювання, я сховав ножа й витяг з кишені маленького ліхтарика. А що, як це і є момент істини? Що, як зараз настане розв’язка, розуміння усього, що відбувається зі мною? Що я там побачу?