Відкрите суспільство та його вороги
- Автор: Поппер Карл Раймунд
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Олександр Буценко
- Жанр: Общественные науки, социология
Электронная книга - «Відкрите суспільство та його вороги». Краткое содержание книги:
Володимир ШКОДА, професор, доктор філософських наук, Харків
Отже, підсумуємо. Через свій радикальний колективізм Платон навіть не цікавиться тими проблемами, які люди звичайно називають проблемами справедливості, тобто, так би мовити, неупередженим зважуванням суперечливих тверджень індивідів. Бо індивід — це ніщо. «Я встановлю закони, взявши до уваги все те, що найбільш корисно для держави в цілому...— каже Платон,— ...бо я справедливо підпорядкую цій меті інтереси кожного окремого громадянина»39. Він переймається лише колективним цілим, і справедливість для нього — це ніщо інше, як здоров'я, єдність та стабільність колективного утворення.
VI
Отже, ми побачили, що гуманістична етика вимагає егалітарного та індивідуалістичного трактування справедливості, але поки що не окреслили гуманістичні погляди на державу як таку. З іншого боку, ми пересвідчилися, що Платонова теорія держави — тоталітарна, але досі не пояснили застосування цієї теорії до моралі окремої особи. Розглянемо ці дві задачі, розпочавши з другої, а саме — аналізом третього Платонового аргументу в його «розкритті» справедливості, аргументу, який досі згадувався лише побіжно. Ось цей третій Платонів аргумент40:
«А тепер, чи погодишся ти зі мною ось у чому,— каже Сократ.— Може, ти вважаєш, що для держави буде велика шкода від того, що тесля спробує виконувати роботу шевця, а швець — теслі?» — «Не дуже велика». — «Але коли ремісник чи хтось інший, гендляр за своїми природними нахилами... зможе перейти до стану воїнів чи коли хто-небудь з воїнів спробує потрапити в охоронці, не будучи гідним цього... тоді така заміна і втручання не в свої справи — загибель для держави».— «Цілковита загибель».— «Отже, втручання цих трьох станів у чужі справи та перехід з одного стану в інший — найбільше зло для держави і з повним правом може вважатися найгіршим злочином».— «Абсолютно правильно».— «А чи не назвеш ти найгірший злочин проти своєї ж держави несправедливістю?» — «Авжеж».— «Отже, це і є несправедливість. І давай скажемо, що в протилежність до неї справедливістю буде — і зробить справедливою державу — відданість своїй справі всіх — гендлярів, помічників та охоронців, причому кожен з них буде виконувати те, до чого має нахил».
Тепер, якщо ми подивимось на цей аргумент, то виявимо: (а) соціологічне припущення, що будь-яке послаблення жорсткої кастової системи неминуче призведе до загибелі міста; (б) багаторазове повторення твердження про несправедливість того, що шкодить місту; (в) висновок про те, що протилежним є справедливість. Далі ми можемо погодитись із соціологічним припущенням (а), оскільки Платонів ідеал — заборона соціальних перемін і оскільки він називає «шкідливим» усе, що здатне призвести до зміни; отже, певно, цілком правильно, що соціальні зміни можна стримати лише за допомогою жорсткої кастової системи. Ми можемо погодитися з висновком (в), що несправедливість протилежна до справедливості. Втім, найцікавішим є пункт (б). Побіжний погляд на цей доказ засвідчить, що всі думки Платона спрямовані на питання: чи шкодить це державі? Якою мірою шкодить? Він повсякчас повторює, що те, що загрожує шкодою місту, є аморальним і несправедливим.
Ми бачимо, що Платон визнає лише одне найвище мірило — державний інтерес. Все, що сприяє йому — добре, благочестиве і справедливе, а все, що загрожує державі,— аморальне, погане і несправедливе. Дії, що служать йому.— моральні; дії, що становлять для нього загрозу,— аморальні. Іншими словами, Платонів моральний кодекс суто утилітарний; це кодекс колективістського чи політичного утилітаризму. Мірилом моральності є інтерес держави. Моральність — це всього-на-всього політична гігієна.
Це колективістська, трибалістська, тоталітарна теорія моральності: «Добро — все те, що відповідає інтересам моєї групи, або мого племені, або моєї держави». Чудово видно, що саме така моральність означає в міжнародних відносинах: держава ніколи не може помилятися в своїх діях, поки вона міцна. Держава має право не лише бути жорстокою по відношенню до своїх громадян, якщо це веде до її зміцнення, а й нападати на інші держави в разі, якщо це не послаблює її. (Такий висновок — відверте визнання аморальності держави, а відтак обстоювання морального нігілізму в міжнародних стосунках — зробив Гегель.)