Відкрите суспільство та його вороги
- Автор: Поппер Карл Раймунд
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Олександр Буценко
- Жанр: Общественные науки, социология
Электронная книга - «Відкрите суспільство та його вороги». Краткое содержание книги:
Володимир ШКОДА, професор, доктор філософських наук, Харків
Такий індивідуалізм у поєднанні з альтруїзмом став фундаментом нашої західної цивілізації. Він є центральною доктриною християнства («полюби свого ближнього», сказано в Святому письмі, а не «полюби своє плем'я»); він є стрижнем усіх етичних доктрин, що виросли з нашої цивілізації і стимулювали її. Він також є, приміром, центральною практичною доктриною Канта («завжди визнавайте, що кінцевою метою є людська особистість, і не використовуйте її як простий засіб для досягнення своїх цілей»). Немає іншої думки, яка справила б такий потужний вплив на моральний розвиток людства.
Платон був правий, коли вбачав у цій доктрині ворога своєї кастової держави і ненавидів її дужче за будь-яку іншу «шкідливу» доктрину того часу. Щоб зробити це ще очевиднішим, я процитую два уривки з «Законів»32, чию по-справжньому приголомшливу ворожість до особистості, на мою думку, недооцінювали. Перший з них добре відомий як посилання на «Державу» і розглядає «спільність дружин, дітей і майна». Платон наводить тут опис устрою «Держави» як «найвищої форми держави». В найкращій державі, каже він, будуть «спільні дружини, діти, все майно, а всяку власність, що називається приватною, всіма засобами було скрізь усунуто із життя. Слід винаходити засоби, щоб так чи інакше зробити спільним те, що від природи є приватним — очі, вуха, руки,— так, щоб здавалося, наче всі гуртом бачать, чують і діють, усі вихваляють та ганять одне й те саме. Усі будуть засмучуватися й радіти через одне й те саме, а закони якомога більше об'єднають державу». Далі Платон каже, що «вище цього, краще і правильніше ніхто ніколи не встановить мірила»; він описує таку державу як «божественну», «зразок», «взірець» чи «оригінал» держави, тобто її «форму» чи «ідею». Такий Платонів власний погляд на «Державу», висловлений у той час, коли він покинув сподіватися на втілення свого політичного ідеалу у всій його плинності.
Другий уривок, також із «Законів», є, якщо це можливо, ще відвертішим. Слід наголосити, що в цьому уривку йтиметься переважно про воєнні походи та військову дисципліну, але Платон не залишає сумнівів у тому, що ті ж мілітаристські принципи слід застосовувати не тільки на війні, а й «під час миру, із самого дитинства». Подібно до інших тоталітарних мілітаристів та палких прихильників Спарти, Платон наполягає, що найважливіші вимоги військової дисципліни повинні виконуватися насамперед, навіть за миру і що вони повинні визначати ціле життя всіх громадян; бо не лише повноправні громадяни (які всі солдати) і діти, але навіть звірі повинні весь час жити у стані постійної та тотальної мобілізації33. «Найвищим принципом з усіх є той,— каже він,— що ніхто, ні чоловік, ні жінка, не повинні залишатися без провідника. Так само не можна дозволити звикнути робити хоч би що то було на власний розсуд; байдуже через запопадливість чи через жвавість характеру. І на війні і під час миру слід спрямовувати свій погляд на вождя і вірно йти за ним. Навіть у найдрібніших питаннях треба діяти під керівництвом. Ось приклад: вставати, рухатися, митися або їсти слід34... тільки тоді, коли це звелять робити. Одне слово, треба призвичаїти людську душу навіть не мріяти про самостійні дії і зробити її зовсім неспроможною до таких дій. Нехай життя всіх людей завжди буде якомога більш згуртованим і спільним. Бо немає і ніколи не буде закону кращого, кориснішого та дієвішого у справі досягнення талану і перемоги на війні. Вправлятися в цьому слід із самого дитинства, і не лише під час війни, але й за миру. Треба керувати іншими і самому бути в них під керівництвом. А безуряддя потрібно вилучити з життя всіх людей і навіть тварин, підвладних людям».
Це разючі слова. Не було людини більш серйозної у своїй ворожості до індивіда. І ця ненависть глибоко вкорінилася в основоположний дуалізм Платонової філософії; він ненавидів окрему особу та її свободу так само, як ненавидів розмаїття окремих випадків і плинного світу чуттєвих речей. У галузі політики індивід здається Платонові уособленням самого Зла.