48 законів влади

«Ви не гірше за нас знаєте, — сказали посланці, — що справедливість визначається рівністю підкорюваної держави і що насправді сильні роблять те, на що вистачає їм влади, а слабкі приймають те, що мають прийняти». Коли мілосці заявили, що це заперечує поняття чесної гри, афінці відповіли, що ті, у кого влада, й вирішують, що чесно, а що — ні. Мілосці заперечили, що це — привілей богів, а не смертних. «Наша думка про богів і наше знання людей, — відповів член афінської делегації, — привели нас до висновку, що загальний і необхідний закон природи вимагає правити тим, що вам до снаги».

Мілосців це не переконало. Спарта, наполягали вони, прийде їх боронити. Афінці заперечили, що спартанці консервативні та практичні й не допомагатимуть Мілосу, бо вони нічого не придбають і нічого не втратять, коли так чинитимуть.

Нарешті мілосці заговорили про честь і принципи опору грубій силі. «Не вводьте себе в оману хибним розумінням честі, — сказали афінці. — Честь часто веде людей до загибелі, коли вони опиняються перед обличчям небезпеки, що зачіпає людську гордість. Немає нічого ганебного в тому, щоб поступитися найбільшому місту в Елладі, яке пропонує вам прийнятні умови». Дебати скінчилися. Мілосці обговорили питання і вирішили покластися на підтримку Спарти, волю богів і правоту власної справи. Вони ввічливо відхилили пропозицію афінців.

Через кілька днів афінці захопили Мілос. Мілосці билися гідно, навіть без спартанців, що так і не прийшли на допомогу. Після кількох спроб афінцям удалося оточити і взяти в облогу столицю, і, врешті-решт, мілосці здалися. Афінці не гаяли часу — вони стратили всіх військовозобов’язаних чоловіків, яких змогли схопити, продали в рабство жінок і дітей і заселили острів своїми колоністами. Лише невелика кількість мілосців вижила.