Перед Ізабеллою постала тепер дилема: якщо вона збереже лояльність до Людовіко, на неї нападуть французи. А якщо натомість укладе альянс із Францією, то наживе ворогів деінде в Італії, підставляючи Мантую, щойно Луї XII виведе війська. А якщо звернутися по допомогу до Рима або Венеції, то вони під цим приводом просто проковтнуть Мантую. Але їй щось треба було робити. Могутній король Франції дихав у потилицю, і вона вирішила подружитися з ним, як раніше з Людовіко Сфорца, привабивши його принадними подарунками, дотепними розумними листами, можливістю перебувати в її оточенні, бо Ізабелла не мала собі рівні за красою і шармом.
1500 року Луї XII запросив Ізабеллу до Мілана на святкування його перемоги. Леонардо да Вінчі збудував із нагоди цієї події величезного механічного лева: лев відкривав пащу і вивергав свіжі лілії, символ французького королівства.
Ізабелла одягла на свято одне зі своїх знаменитих убрань (її гардероб був незрівнянно більший, ніж у будь-якої італійської принцеси), і, як вона і сподівалась, Луї був зачарований і захоплений, він ігнорував усіх пань, які жадали його уваги. Незабаром вона стала його постійною подругою, а в обмін на її дружбу король обіцяв захистити незалежність Мантуї від Венеції.
Одна небезпека минула, проте насувалася інша, тривожніша, — цього разу з півдня в особі Чезаре Борджіа. З 1500 року Борджіа неухильно просувався на північ, дорогою захоплюючи дрібні королівства в ім’я свого батька, Папи Олександра. Ізабелла чудово розуміла Чезаре: йому не можна було ні вірити, ні якось зачіпати. Йому треба було лестити й тримати на відстані руки. Ізабелла почала надсилати йому подарунки — соколів, найкращих собак, парфуми і десятки масок, бо вона знала, що вулицями Рима він завжди ходить у масці. Її гінці доставляли йому улесливі послання (одночасно виконуючи роль шпигунів для Ізабелли). Якось Чезаре запитав, чи не можна консистувати в Мантуї деякі військові частини. Ізабеллі вдалося ввічливо відрадити його, бо вона розуміла, що, коли вони квартируватимуть у місті, то вже його не полишать.
Причаровуючи Чезаре, Ізабелла переконала своє оточення не говорити про нього жодного поганого слова, бо в нього скрізь шпигуни, і він міг скористатися найменшим приводом для вторгнення. Ставши матір’ю, Ізабелла попросила Чезаре стати хрещеним батьком. Вона навіть натякнула, що в майбутньому їхні сім’ї могли б поріднитися. Це спрацювало, і, хоча Борджіа завойовував усіх, Мантую він не зачепив.
1503 року помер батько Чезаре — Олександр, а через кілька років новий Папа Юлій II розпочав війну, щоб вигнати французьке військо з Італії. Коли правитель Феррари — брат Ізабелли Альфонсо — почав вести перемовини з французами, Юлій вирішив напасти на нього і приборкати. Ізабелла знову опинилася посередині: з одного боку — Папа, а з другого — французи з її братом. Вона не наважувалася прилучитися до жодної зі сторін, але вкрай небезпечно було скривдити когось із них. Довелося вдатися до подвійної гри, до якої вона вже звикла. З одного боку, вона вирядила свого чоловіка Ґонзаґу воювати за Папу, знаючи, що він битиметься не дуже завзято. З другого боку, дозволила французьким військам пройти через Мантую на порятунок Феррари. Прилюдно нарікаючи на французьке «вторгнення», вона потай постачала їм цінну інформацію. Щоб виправдати вторгнення в очах Юлія, вона навіть змусила французів імітувати пограбування Мантуї. І це знову допомогло: Папа дав Мантуї спокій.
1513 року, після тривалої облоги, Юлій узяв Феррару, і французькі війська відступили. Змучений війною, Папа помер через кілька місяців. По його смерті кошмарний цикл битв і дрібних сутичок відновився.
За час правління Ізабелли Італія зазнала великих змін: змінювалися Папи, Чезаре Борджіа зійшов на п’єдестал і впав із нього, Венеція втратила свою імперію, у Мілан увірвалися французи, Флоренція перебувала в занепаді, Рим був розграбований імператором Карлом V Габсбургом. А от крихітна Мантуя не просто вижила, а розквітла, її двору заздрила Італія. Її багатства і суверенітет залишаться недоторканними ще століття після смерті Ізабелли в 1539 році.
Тлумачення
Ізабелла д’Есте чудово розуміла політичну ситуацію Італії: щойно приєднуєтеся до однієї з протиборчих сторін — і ви приречені. Сильний вас захопить, слабкий — виснажить. Новий альянс дасть вам нового ворога. З розвитком цього циклу конфлікт поглибиться, прилучаться нові сили, аж доки ви вже не зможете просто вийти з цієї ситуації. Ви впадете від виснаження.
ОРЛИЦЯ Й КАБАНИХА
Орлиця облаштувала на дереві гніздо і вивела орлят. А під деревом опоросилася кабаниха. Орлиця літала по здобич і приносила її писклятам. Кабаниха рила біля дерева і бігала до лісу, а поночі приносила кабанятам їсти. І сусідували орлиця з кабанихою в злагоді.
А стара сучка надумала погубити орлят і кабанят. Прийшла вона до орлиці й каже: «Орлице, ти б далеко не літала. Уважай на кабаниху, бо вона затіяла щось погане. Вона ж підриє коріння дерева. Увесь час щось риє». Тоді сучка пішла до кабанихи й каже: «Погана в тебе сусідка, кабанихо. Учора я чула, як орлиця казала писклятам: «Любі мої орлятка, ось я вас почастую кабанятком. Тільки-но кабаниха піде, я принесу вам молочне кабаняко». Відтоді орлиця припинила літати по здобич, а кабаниха не бігала до лісу. Орлята і кабанята померли з голоду, і сучка їх поїла.
Байки, Лев Толстой (1828
—1910
рр.)[10]
вернуться
10
Насправді ця байка Толстому не належить. Це вільний переказ байок Езопа і Лафонтена.
