Дзеркало судді
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-510-4
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Дзеркало судді». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
— Тоді навіщо ж, — лагідно запитав отець Бравн, — шукати їх так далеко?
— Леді Маунтіґл хоче сказати, — почав Хардкасл, — що це — різні грані, як у цього каменя (захопившись новою темою, він поклав рубін на кам’яну перемичку або, якщо хочете, підвіконня між колонами). Але з цього не випливає, що ми маємо право змішувати стилі. Можна з’єднати християнство з ісламом, але не готику з арабським стилем, не кажучи вже про індуський.
Тим часом Учитель вийшов із заціпеніння, повільно перейшов на інше місце і став прямо перед ними, за аркою, лицем до ідола. Мабуть, він поступово обходив повний круг, як годинникова стрілка, але не відразу, а по шматочку, зупиняючись для молитви або медитації.
— Якої ж він віри? — запитав Хардкасл з ледь помітним нетерпінням.
— Він говорив, — благоговійно відповіла хазяйка, — що його віра древніша за індуїзм і чистіша за буддизм.
— А… — протягнув Хардкасл, невідривно розглядаючи у монокль загадкового Учителя.
— Побутує переказ, — повчально і м’яко сказав хазяїн, — що таке ж божество, але значно більше, стоїть в одній з печер священної гори.
Але розмірений плин лекції перервав голос, що пролунав із-за плеча лорда Маунтіґла, з пітьми музею. Почувши його, Хардкасл і Хантер спершу собі не повірили, потім розсердилися, а потім засміялися.
— Сподіваюся, я не завадив? — чемно запитав френолог, що невтомно служив істині. — Ось подумав собі, що ви, напевно, приділите хвилинку недооціненій науці про шишки людського черепа.
— Послухайте, що я вам скажу, — крикнув Томмі Хантер, — у мене шишок немає, а у вас вони зараз будуть!..
Хардкасл притримав його, секунду-другу всі дивилися не в дворик, а в кімнату.
Тоді це й сталося. Першим зреагував усе той же рухливий Томмі, цього разу — недаремно. Ніхто ще нічого не втямив, Хардкасл ще не згадав, що залишив рубін на широкій перемичці, а Хантер уже вправно стрибнув, як кішка, нахилився між колонами і наповнив дворик криком:
— Упіймав!
Але на мить, перед самим його криком, усі побачили те, що сталося. З-за однієї з колон вислизнула рука кольору бронзи або старого золота і відразу зникла, немов язичок мурахоїда. Проте рубін мов язиком злизало.
На каменях перемички у слабкому світлі сутінків уже нічого не виблискувало.
— Упіймав, — повторив, віддихуючись, Томмі Хантер. — Його важко втримати. Зайдіть спереду, допоможіть!
Чоловіки скорилися — хто кинувся до сходів, хто перестрибнув через низьку стінку, — й усі, разом з містером Фрозо, оточили Учителя, якого Томмі тримав за комір однією рукою і струшував час від часу, не рахуючись з привілеями провидців.
— Ну, тепер не втече, — сказав герой дня. — Обшукаємо його, камінь має бути в нього.
Через сорок п’ять хвилин Хантер і Хардкасл, уже не з таким бездоганним виглядом, як раніше, відійшли вбік і подивилися один на одного.
— Ви що-небудь розумієте? — запитав Хардкасл. — Дивовижна таємниця.
— Яка таємниця! — закричав Хантер. — Ми ж усі його бачили.
— Так, — відповідав Хардкасл, — але ми не бачили, щоб він поклав або кинув рубін. Чому ж ми нічого не знайшли?
— Ця штука десь лежить, — сказав Хантер. — Треба краще оглянути фонтан.
— Рибок я не патрав, — сказав Хардкасл, вставляючи монокль. — А вам часом не прийшла на думку легенда про перстень Полікрата[18]?
Роздивившись крізь монокль кругле лице, він переконався в тому, що натяк на паралелі з грецької міфології його співрозмовника ні на що не наводить.
— Може, він його проковтнув, — сказав Хантер.
— Розріжемо Учителя? — пожартував Хардкасл. — А ось і наш хазяїн.
— Як усе це неприємно, — промовив лорд Маунтіґл, підкручуючи сивий вус тремтливою рукою. — Крадіжка, в моєму власному домі!.. Я ніяк не розберу, що він говорить. Ходімо, може, ви зрозумієте.
Вони повернулися до зали. Хантер йшов останнім, і отець Бравн, що бродив по дворику, звернувся до нього.
— Але ж ви і сильний! — весело сказав священик. — Ви тримали його однією рукою, а він теж не зі слабких. Я це відчув, коли ми пустили в хід вісім рук, як ці божества.
Так розмовляючи, вони обійшли дворик рази два й увійшли в залу, де сидів уже сам Учитель у становищі полоненого, але з поставою великого царя.
І справді, його зрозуміти було нелегко. Говорив він спокійно і владно, мабуть, розважаючись при кожній черговій здогадці, й анітрохи не каявся. Радше, він сміявся з того, як вони намарно ламають собі голову.
— Тепер вам трохи відкрилися, — з неподобною поблажливістю говорив він, — закони часу і простору, які ніяк не може осягнути ваша наука. Ви навіть не знаєте, що таке «заховати». Мало того, ви не знаєте, що таке «бачити», інакше б ви бачили так само ясно, як я.
18
За легендою, тиран Полікрат був неймовірним везунчиком. Одного разу, пируючи разом зі своїм мудрим товаришем, впустив у море дорогий перстень. Та минуло лиш кілька годин, як, розрізавши подану на стіл щойно впійману рибу, слуги витягли перстень свого хазяїна. Побачивши це, мудрий друг вжахнувся і покинув двір тирана: таке щастя неодмінно повинно було перемінитися на велику біду.