Срібний павук
- Автор: Кожелянко Василий Дмитриевич
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-107-5
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Срібний павук». Краткое содержание книги:
Одної неділі Кароль дозволив собі, крім пива, випити ще кілька порцій вишнівки, йому стало тепло, і, сидячи в ґаштеті, він дивився у вікно поглядом переможця: війна закінчилася, починається нове життя, тож треба знайти у ньому своє місце! Повз вікно пройшло двоє американських військових. Кароль байдуже ковзнув по них, ковтнув пива і до нього дійшло. Він, не взявши капелюха, махнувши рукою стривоженому кельнеру, мовляв, заткнися, зараз повернуся, вибіг на вулицю і наздогнав військових. Це були жінка-сержант та мурин-лейтенант. І жінка була — Марія!
Кароль схопив її за руку вище ліктя:
— Я знав, що знайду тебе!
Вона рвучко обернулася, повільно вивільнила руку і задумливо подивилася на Кароля:
— Невже ми знайомі?
— Та як же, Маріє! Чернівці… «Хризофілія»… пан Пантелеймон… — Кароль це вимовив українською, але жінка й далі дивилася на нього нерозуміючим поглядом:
— Ви, певне, п’яні. Які Черн… Я вперше в Європі, — вона говорила, як корінна філадельфійка. — Ви помилилися.
Здоровенний мурин — її супутник, поклавши руку на кобуру пістолета, загрозливо посунув на Кароля. Жінка жестом зупинила його, зміряла цікавим поглядом Кароля, обернулася, і вони пішли. Спантеличений Кароль повернувся в ґаштет. Не таке вже й це життя безхмарне. Не хотілося більше ні пити, ні мріяти, з безнадійно зіпсованим настроєм він повернувся в табір.
Через кілька днів на ім’я Кароля прийшла посилка без зворотної адреси. Якби не та зустріч з прикрим кінцем у Мюнхені, Кароль би дуже здивувався, а так — ні. Він не міг помилитися — в уніформі американського сержанта була таки Марія. Він розпакував скриньку. Там було повно гарних дефіцитних речей переважно американських: цигарки з верблюдом і запальничка зі «студебекером», ручний годинник «Невада» на шкіряному ремінці, блокнот у штучної шкіри палітурках і авторучка «паркер», безпечна бритва з пачкою лез і велика пляшка одеколону, дві літрові пляшки скотчу і м’ясні та рибні консерви… Та не це добро найбільше втішило Кароля, а те, що лежало на самому дні: загорнута в цигарковий папір листівка, давня, випущена ще за старої Австрії, з видом на центральну частину Чернівців, на зворотному боці було написано: «Хризо — так, філія — можливо». Українською мовою!
На честь такого великого свята Кароль влаштував бенкет. Скликав усіх своїх товаришів по групі «Ударники-2», нових знайомих і кількох американців. Звісно, що двох пляшок віскі не вистачило, і він, трохи поплюндрувавши свої фінансові запаси, докупив ще питва і їстівного. Навіть наступного ранку, коли дошкуляло похмілля, відчуття щастя в Кароля не минало.
А ще через кілька днів, без жодних зусиль з його боку, Каролеви запропонували нове місце працівника у Франкфурті, в штаб-квартирі американських окупаційних військ. З більшою платнею і натяком про можливий дозвіл на в’їзд до США. Фантазія Каролева працювала безперебійно, як військова бюрократична машина, і, прибувши у Франкфурт, відчув себе уже стовідсотковим американцем. Він навчився жувати ґумку, широко на всі зуби посміхатися і, де треба й не треба, вставляти в розмові «О’кей!». Кароль чекав, що ось-ось у його житті з’явиться Марія, тобто сержант армії США, який, без сумніву, вже опікується його долею, але час минав, а ніхто не приходив. Він легенько пробував розпитувати про неї у штабних, але марно. Аби завантажити себе якимось вагомим сенсом, Кароль взявся розшукувати Гельмута. Яко перед службовцем американського штабу перед ним відкривалося багато дверей, і невдовзі він з’ясував, що Гельмут Гартль відразу по репатріації був призваний до війська, воював у Югославії, потім у складі дивізії СС «Мертва голова» потрапив на Східний фронт, воював добре, має бойові хрести, на Курській дузі був тяжко поранений, вижив, брав участь у героїчній обороні Берліна, де зараз — невідомо, в списку воєнних злочинців не значиться. Кароль продовжив пошуки. На ґрунті захоплення санскритом він зблизився з майором військової розвідки Вільямсом, який до війни викладав у Гарварді, і якось за чаркою дізнався, що багато есесівців еміґрувало в Арґентину.