Чотири танкісти і пес – 1
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #1
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 1». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
Командир радянського батальйону сидів трохи далі на дні колишнього льоху, склепіння якого розбив снаряд, і, закриваючись краєм плащ-палатки, читав наказ, раз у раз поглядаючи на карту. Молодий автоматник, з подзьобатим віспою обличчям, такий же худорлявий, як і його командир, присвічував кишеньковим ліхтариком. Здоровий ясноволосий сибіряк із снайперською гвинтівкою в руках стояв, спершись на пень зрізаної сосни, і мовчки поглядав на танкістів.
– Хлопці! – тихо озвався Василь. – Хлопці! – повторив з притиском.
Танкісти випрямились, дивилися на Сеиеиа, руки їм перестали тремтіти.
– Доповідайте, що в кого.
– У мене все гаразд, – озвався Єлень. – Ударило по люку, але тепер уже все в порядку.
– Бензонасос вийшов з ладу, – з жалем почав Саакашвілі. – Я ще тоді, перед заняттями, казав: «Дайте навий». Дали старий, пообіцяли замінити. Не замінили. На ручному кількасот метрів проїду, а далі не потягне. І коліно розбив, болить, хай йому біс. Коли б тут була хоч та руда Маруся, що тоді приходила…
– Під чає останнього вибуху побито лампи, – перервав Янек. – Зв'язку нема й не буде.
Всі розуміли, що тепер вони – як глуха й кульгава людина, непридатна в бою.
Низенький капітан вийшов із льоху, підсів до Василя.
– Дісталося вам.
– Дісталось.
– Безглуздо, що це від своїх, але… самі розумієте.
– Розумію. Ми повинні були дати сигнал ракетами, але осколок заклинив люк.
– Вдосвіта будемо пробиватися. Не знаю тільки, чи продержимось. Німці лізуть раз у раз, а в моїх людей по десятку патронів.
– Патрони ми вам привезли.
– Це чудово. Може, дасте кілька снарядів і до гармати? У мене лишилась одна сімдесятишестиміліметровка.
– Дамо. Тим більше, що наш танк тут залишиться, – з місця може вести вогонь, а їхати – ні. Ми підемо з вами пішки. Два ручні кулемети – це теж сила.
Баранов розіслав посильних. В сутінках, які дедалі густішали, до танка почали сходитися піхотинці. Єлень видавав їм ящики з патронами. Артилерійські снаряди брали по два, несли їх під пахвами.
– Протипіхотні міни теж є.
– Нема кому їх поставити! люди сплять. На світанку, перед відходом, закопаємо їх. Тепер у кожному відділенні тільки один вартує – будить усіх, коли німці починають лізти, – Каштан глянув на годинника й додав: – У них в усьому «Ordnung» – порядок. Воюють за розкладом. Ось побачите, за п'ятнадцять хвилин полізуть.
– У вас нема чим підвезти снаряди до гармати? Швидше було б.
– Є два коники, але я ховаю їх. Треба ж буде поранених забрати.
Баранов говорив поволі, ніби вириваючи кожне слово з глибини грудей. Був байдужий до всього, як смертельно втомлена людина. Тільки вже підводячись, трохи пожвавішав.
– Піду, бо зараз почнеться. Не ображайтесь, що так по-дурному вийшло. Від щирого серця дякуємо – тепер якась частіша проб'ється, а якби не наказ, то всі залишилися б у цьому піску.
За п'ятнадцять хвилин німці й справді почали атаку. Ще здалеку почали стріляти. Постріли спалахували в темряві вогнями, й по тих відблисках видно було цеп наступаючих. Він підходив ближче й ближче. Піхоту підтримували міномети, що люто били по маленькому острівцю радянських військ. Гвардійці чекали, і тільки тоді, коли ворог підійшов зовсім близько, відкрили шквальний вогонь.
Екіпаж був у танку.
– Допомогли гвардійцям патрони, – сказав Василь. – Ми їм наче свіжої крові влили.
А потім били з гармати, з кулеметів. Снарядів і патронів не жаліли, адже на світанку все одно доведеться вистріляти все до останку.
Коли все затихло, біля танка почулося ще два постріли з гвинтівки. Танкісти визирнули: там, стоячи рядом, вели вогонь сибіряк і Черешняк.
Згасли відблиски пострілів, вщухла луна бою, і навколо стало темно н тихо. Повернувся Баранов, знову сів біля Василя. Сказав:
– Так якось по-дурному вийшло…
Не докінчив: голова йому схилилась на коліна, і капітан заснув.
Худорлявий автоматник присів навпочіпки біля нього, обома руками тримаючи на грудях автомат. Солдат насилу переборював сон, голова йому хилилась донизу, але підборіддя щоразу вдарялось об дуло, і автоматник прокидався і знову пильнував.
Танкісти мовчали. Янек тримав між колінами Шарикову голову, приглядався до пса, чухаючи йому за вухами, і щось тихо шепотів.
– Один вартуватиме, а решті – спати! – сказав Семен. – Я стоятиму на варті перший.
Густлік і Гжесь одразу ж лягли. Кос лишився.
– Василю…