Чотири танкісти і пес – 1
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #1
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 1». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– Вперед, Гжесю.
Рушили. Гущавина сосонок та беріз розступилася перед ними, танк, підминаючи під себе стовбури й крони, викотився, мов здоровенний гіллястий кущ, на просіку й, набираючи швидкість, ввійшов у ліщину. Гнучкі прути піднялися позаду, закрили танк від очей автоматників.
Ішли наосліп, як плавець у густій, стоячій воді вкритого ряскою ставу. За кущами погано видно було навіть перед самим танком. Зелена тінь, здавалося, була волога й липка. Примружили очі біля перископів, коли замиготіло світло. Побачили галявинку, посеред якої росла дика груша.
– Правильно вийшли? – запитав Василь.
– Правильно, пане, – відповів Черешняк. – Ви наче по гриби в наш ліс ходили. Тепер тут буде рівно, можна поганяти.
– Гони машину, – наказав поручик, і в його голосі танкісти з радістю вловили веселі нотки сміху.
Гжесь натиснув на газ, але їхав обережно – попереду постали товсті дерева, щоправда, вони стояли рідко, але треба було пильнувати, своєчасно звертати вбік, як ото в танці, коли гостей збереться багато, а кімната тісна.
– Що це ми так – то наліво, то направо? – занепокоївся провідник.
– Нічого не вдієш, – озвався Єлень. – Не будемо ж ми весь ліс валити, бо вам потім нічого буде рубати…
– Припиніть балачки! – наказав Василь.
Танк ревів мотором, продираючись через ліс. З правого боку замиготіло світло – там була друга галявина.
– Цабе! – крикнув Черешняк.
– Що таке? – не зрозумів Саакашвілі.
– Бери праворуч, – пояснив Єлень. – Він до тебе, як до коня. Дивись, Ще батогом по спині огріє.
Промчали краєм галявини, знову пірнули в ліс. Тепер кущі були рідші й нижчі. Одна гусениця йшла по вузенькій, ледь помітній стежині. Василь побачив з башти жовтуваті воронки від снарядів і наказав:
– Повільніше.
Гжесь збавив газ, маневрував, але всіх воронок не можна було обминути. Танк спіткнувся, похитнувся, почав перевалюватися з боку на бік.
– Ну й кидає! Мов чортом у свяченій воді! – сказав Черешник.
– Третя галявина.
– Авжеж, третя, я ж казав. Тепер, ліворуч, бо тут' болото.
Нарешті вирвалися на відкрите місце, ширше, ніж те, що було раніше. Під лісом видніла купа трохи присохлого листя.
– Цього кущика не було, – здивувався Черешняк. – Хто ж це його…
– Повний вперед! – рішуче перебив його Василь. – Тарань!
Придивившись до зів'ялого гілляччя, поручик крізь листя помітив блиск металу, а поруч на траві – трьох німців у пістрявих плащ-палатках і насунутих на лоб касках. Були надто близько, щоб по них стріляти.
Побачивши танк, гітлерівці завагалися на мить, і це їх погубило. Поки вони підскочили до гармати і вставили снаряд, танк опинився за якихось п'ятнадцять метрів. Фашисти не встигли закрити замка, в паніці кинулися врозтіч. Під гусеницями заскреготало, весь танк аж рвонуло, підкинуло. У лівому перископі поручик Семен на мить побачив серед дерев офіцера, який вистрілив угору ракету.
– З правого боку ще один пак, розвертають гади, – доповів Єлень. – Чого доброго, вліплять нам ззаду.
Танк мчав уперед на повній швидкості, мотор аж трав на високих обертах. Засвистів електромотор, заскреготіли триби, вся башта блискавично повернулася на сто вісімдесят градусів. Поручик намагався піймати на приціл ворожу протитанкову гармату, але німці випередили його. Вони вже повернули дуло, стали навколішки за щитом. Василь побачив блиск і якусь частку секунди безпорадно чекав на вибух. Але снаряд пролетів повз танк, і Василь вистрілив майже наосліп, бо вони були вже за кущами.
Одразу ж вихопились на вершину пагорка й невеличким схилом почали з'їжджати вниз. Башта знову блискавично розвернулась, і Єлень сам, не чекаючи команди, зарядив гармату.
– О боже, це наче карусель на ярмарку. Аж у голові крутиться.
– Батьку, он уже ялівець. Вийдете?
– Куди там, я з вами.
Танк вискочив на обліг, де-не-де порослий блакитними купинами ялівцю. З-під гусениць бризнули високі фонтани піску, танк окутали клуби куряви.
– Перед нами окопи. Янеку, не лови гав!
З останніми словами Василь вистрілив, і недалекий вибух вказав Косу ціль. Зверху видно краще, аніж з місця кулеметника, тож Янек тільки тепер побачив крізь куряву зигзагоподібну лінію окопів, а над нею в одному місці – три каски і руки гренадерів, що переставляли кулемет.
Танк гойдало, цілитися було важко, і Кос випустив довгу чергу – якщо й не влучить, то хоч пригне ворогів до землі. Ліворуч од тих трьох Янек помітив здоровенного солдата з фауст-патроном на плечі. До нього було вже зовсім близько, хлопець тільки повів дулом, в той же час натискуючи спуск. Не знав, поцілив чи ні, бо танк підстрибнув на бруствері окопу й помчав далі полем.