Полонені Білої пустелі
- Автор: Моуэт Фарли
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Мар Пинчевский
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Полонені Білої пустелі». Краткое содержание книги:
Разом із своїм другом, індіанським хлопцем Авасіном, він досліджує численні річки й озера. Через лиху пригоду вони не встигли повернутися вчасно додому, і їх — без харчів, без теплого одягу — застукала сувора арктична зима…
Автор повісті, Фарлі Моует, — сучасний канадський письменник.
— Вони йдуть геть! — вигукнув Джеймі.
— Не турбуйся, — заспокоїв його Авасін. — Тепер ходім додому, — собаки обов'язково підуть за нами, хоч ми їх не будемо бачити. Вони ж бо знають, що ми їх можемо нагодувати.
Сонце вже сіло, коли хлопці розвантажили ґанки коло маленької хатини.
Поки Джеймі готував обід, Авасін, узявши горбинку з м'ясними обрізками, вийшов надвір, одійшов подалі від хатини, а потім повільно рушив назад, кидаючи на сніг по шматочку м'яса через кожні кілька кроків. Собак; він не бачив, але не сумнівався, що вони десь тут, недалеко.
Тієї ночі, коли хлопці вже забралися в свої спальні мішки, Авасін раптом сів, напружено прислухаючись. Звідкись зблизька долинув характерний звук: так сопе собака, принюхуючись до їжі.
— Ну, що я тобі казав, Джеймі?! — прошепотів Авасін. — Через тиждень у нас буде свій собачий запряг!
Протягом наступних двох днів хлопці тільки мигцем бачили лайок, але кожного ранку м'ясо, залишене напередодні на порозі, зникало. Коли ж Джеймі відчинив двері на світанку третього дня, з-під його ніг дременули геть дві тіні; це означало, що частину ночі собаки провели, зібгавшись калачиком, на невеличкому брусованому ґанку, що його хлопці спорудили, щоб сніг не попадав до хати.
Це навело Джеймі на ідею, якою він поділився з Авасіном; той з ентузіазмом підхопи її, і хлопці одразу взялися до її здійснення. За годину вони збили з тонких смерекових стовбурів ґратчасту ляду, яка мала ті сам розміри, що й вхід до ґанку. Цю ляду вони прикріпили зверху сирицевими ременями, а кінець її підняли й підперли тонкою дерев'яною жердиною, встромленою в сніг. Прив'язавши до жердини довгу шворку, вони другий її кінець просилили крізь шпарку в дверях хатини і намотали на кілок. Отож у них вийшла, власне, велика пастка, зроблена так, щоб її можна було зачинити з хата і впіймати таким чином собак, коли вони опиняться на ґанку.
Того вечора вони поклали в пастці принаду — кілька морожених сигів, а потім посідали й почали чекати в цілковитій тиші. Минула година, перш ніж з ґанку до них долинули невиразні звуки. Джеймі навшпиньках підкрався до кілка на стіні й відв'язав кінець шворки. Ще кілька хвилин напруженого чекання, і вони почули, як собаки жвакають, поїдаючи свою вечерю.
Раптовий ривок за шворку — і смерекова ляда грюкнула, захлопнувшись. На ґанку відразу знявся страшенний гармидер.
— Засвіти каганець! — загорлав Джеймі.
Коли в хатині зробилося світло, хлопці перезирнулися, широко усміхаючись.
— Ну, от, тепер вони в наших руках! — радісно мовив Джеймі.
Але тут усмішка зійшла з Авасінового обличчя, а натомість на ньому з'явився розгублений вираз.
— Гаразд, а що ж ми робитимемо тепер? — запитав він.
Джеймі не зразу зрозумів товариша, а коли зрозумів, очі його так округлилися, що Авасін не витримав і засміявся. Вони подбали тільки про те, щоб упіймати собак, не подумавши, а що ж буде потім. І от тепер собаки на ґанку, а хлопці не могли вийти з хати, бо єдиний вихід вів через ґанок!
— От халепа, — сердито сказав Джеймі. — Виходить, я сам себе перехитрував. Як же нам вибратися звідси, не відчиняючи дверей?
— Виходу немає, — відповів Авасін. — Нам залишається єдине: відчинити двері і побачити, що з того вийде. Тільки спершу зажди — я зроблю два зашморги. Може, нам пощастить накинути їх собакам на шиї. Якби ж то пощастило!
Коли зашморги були готові, Авасін став коло вогнища із зашморгом в одній руці й дерев'яною цуркою — замість палиці — в другій. Джеймі відкинув дерев'яну защіпку з дверей, прочинив їх на кілька дюймів і стрибком сховався за ними.
Собаки борсалися на малесенькому ґанку, немов скажені, і хлопці не знали, що лайки робитимуть, коли побачать відчинені двері.
Але сталося те, чого Авасін і Джеймі найменше сподівалися: запала тиша. Метушня за дверима припинилася, жоден звук не долинав звідти. Так минуло кілька напружених секунд. Нарешті Джеймі наважився визирнути.
Собаки забилися в куток, притиснувшись один до одного. Джеймі побачив велику хутряну кулю, на якій поблискували дві пари зляканих очей. А потім він почув тихе скавучання, в якому люті було не більше, ніж у скигленні щеняти фокстер'єра!
— Вони, н-начебто, не збираються б-бешкетувати! — сказав Авасін не зовсім твердим голосом. — Відчини двері ширше, спробує загодити їх.
Годину вони принаджували собак шматками вареного м'яса й пестливими словами. Нарешті одна лайка проплазувала на череві кілька футів. Вуха її були щільно притиснуті до лобатої голови, й вона жалібно скімлила.
Джеймі кинув їй шматочок м'яса, й за мить лайка проковтнула його. Відтак її великий пухнастий хвіст ледь помітно заметлявся.