Полонені Білої пустелі
- Автор: Моуэт Фарли
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Мар Пинчевский
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Полонені Білої пустелі». Краткое содержание книги:
Разом із своїм другом, індіанським хлопцем Авасіном, він досліджує численні річки й озера. Через лиху пригоду вони не встигли повернутися вчасно додому, і їх — без харчів, без теплого одягу — застукала сувора арктична зима…
Автор повісті, Фарлі Моует, — сучасний канадський письменник.
В хатині панували смертельний холод і майже непроглядна темрява. Каганець давно погас, а в попелі вогнища ледь жевріло кілька жаринок. Отанак стояв коло ліжка Джеймі й стривожено пирхав, а що хлопець знов заплющив очі, то малюк витягнув шию і вдруге провів язиком по його щоці.
Джеймі зразу ж сів і відштовхнув од себе оленятко.
— Фе! — сказав він, витираючи обличчя. — Ану покинь, чуєш?
Тепер він остаточно прокинувся і подумки відзначив, що звичайну тишу полонини порушено. Знадвору долинав безперервний стугонливий гуркіт, неначе коло хатини зривався з висоти водоспад.
Хоч було темно, Джеймі зрозумів, що ранок уже настав, — про це свідчили почуття голоду й той факт, що вогнище вже майже не курілося. Він зіскочив з тапчана й швиденько вдягнувся. Холод стояв страшенний, і хлопець аж посинів, поки добрався до вогнища й кинув на жаринки перший оберемок хмизу. Оленятко ходило слідом за ним, тицяючи його мордочкою в спину. Хлопцеві нарешті урвався терпець, він відштовхнув Отанака й спитав:
— Ну, чого тобі? Чого пристаєш?
Полум'я у вогнищі розгорілося, і Джеймі підійшов до дверей, щоб виглянути надвір, подивитись, звідки береться отой гуркіт, що, здавалось, вривався в хатину з усіх боків.
Він прочинив двері, і порив вітру мало не вирвав їх з його рук. Сніг заліпив йому обличчя й на секунду засліпив його. Люта хурделиця сірою запоною затягла весь світ, навіть поблизькі смереки зникли, потонули в ній, Джеймі забило дух, і він увалився назад до кімнати. Відтак підійшов до Авасіна й поторсав його, вигукуючи:
— Прокидайся! Вставай, чуєш? Стара баба-хурделиця всіх своїх собак з цепу спустила! Я ще такого не бачив і не чув!
Та Джеймів опис снігової бурі був, либонь, надто блідий. З далеких темних просторів арктичних морів налетів, ревучи, перший зимовий вітер. З дикою люттю, з ураганною силою помчав він Барренлендом, зриваючи з грунту спресований сніговий покрив, здіймаючи в повітря й закручуючи в шаленому танку колькі крижинки. Сніг змітав усе на своєму шляху, і ніщо не могло протистояти його скаженому шалу.
Вовки й лисиці давно поховалися й тепер злякано тремтіли в глибоких норах, викопаних під заметами. Навіть куріпки позабивалися зграйками в розколини між скелями й сиділи, настовбурчившись, пережидаючи пургу. Жодна жива істота не наважувалася того дня поткнутися на посмужену вітрами рівнину.
Гори, що захищали Затишну Полонину, приймали головний удар на себе, але навіть у цьому міжгір'ї людина не годна була б витримати натиску хуговію. Вітер завивав над гребенями довколишніх гір, неначе хор демонів, випущених з пекла. Хлопці незабаром переконалися в тому, що їхнє житло не зігрівається. Їм довелося перекрити вентиляційний тунель, прокопаний у долівці, і витратити годину на те, щоб заново законопатити щілини її стінах мохом з своїх матраців.
На щастя, вони мали достатній запас дров для боротьби з холодом, що різко посилився, сягнувши тридцяти чи сорока градусів нижче нуля. Виручав їх і каганець, що розвіював принесену хугою темряву.
Їхні гарячкові зусилля не пішли на марне: в хатині знов зробилося затишно й майже тепло. Хлопці посідали й почали прислухатися до завивання пурги та стогону смерекового гілля.
— Уявляєш, що б з нами зараз було, якби ми залишилися в Таборі Кам'яного Іглу? — сказав Джеймі, здригаючись від самої думки про це.
— Бр-р, не хотів би я зараз бути там, — відповів його приятель. — Навіть подумати страшно. Але тут цю хугу можна пересидіти, вистачило б тільки харчів і дров. І щодо одного принаймні ми можемо бути певні — за такої погоди жодна росомаха не поткнеться до нашої схованки!
Протягом цілого наступного дня й ночі пурга лютувала не вщухаючи. А другого ранку вона вже давалася взнаки: хлопці втратили спокій, безнастанне завивання вітру почало; діяти їм на нерви. Джеймі почувався так, наче потрапив у сніговий обвал, який відрізав його від цілого світу; він не міг і кількох хвилин всидіти на одному місці.
— Слухай, нам треба придумати собі якесь заняття! — раптом вигукнув він. — Од такого безділля можна з глузду зсунутися. Якби ми мали якісь книжки чи ігри, то нам було б легше…
Авасін, який тим часом шив нову пару мокасинів, скинув на нього очима.
— А чому б тобі не спробувати змайструвати лук і стріли? — запропонував він.
Джеймі зрадів. Це була гарна ідея: і розвага для думок, і справжня проба його кмітливості. Коло дверей на долівці лежали з півдесятка тонких смерекових стовбурів, що їх хлопці заготовили для санок, але так і не використали. Джеймі підніс їх до вогнища й оглянув кожну окремо. Свій вибір він зупинив на ладній палиці шість футів завдовжки і два дюйми завтовшки, що не мала великих сучків.