![Життєпис Білого Ворона [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Життєпис Білого Ворона [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #2
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Життєпис Білого Ворона [uk]». Краткое содержание книги:
«Життєпис Білого Ворона» оповідає про юнака на ім’я Білозір, який вважав, що має рідних, батька, власну оселю. А виявилося, що він круглий сирота, нащадок ворожого цій землі народу, а ті, що прихистили його, навіть не є людьми. Та, помандрувавши по світу, Білозір знову повертається в родину дивних, яка виростила його. Колишній наївний хлопець став дорослим шукачем пригод на прізвисько Білий Ворон, часом безжальним, часом жорстоким. Та в його серці непохитною зосталася вірність названому батькові, котрий виявився ватажком повстанців, і землі, яка дала можливість Ворону звити гніздо…
Так я прослужив у чоррах майже рік… За цей рік я не мав жодної звістки ні з Чорногори, ні, тим більше з Ведангу. Часом, коли на мене нападало каяття, а траплялося це в основному вночі, у мене аж сльози виступали на очах… Я нудьгував за Мальвою, хоча давно вже не був колишнім чистим юнаком і не мав нестачі в гулящих жінках, котрим дуже подобалися мої широкі плечі, сильне тіло, розвинене бойовими вправами, ну і… ще дещо. Я потерпав, чи дізнався Веданг про мою зраду… Так, отими безсонними ночами я повною мірою усвідомлював, що те, що я зробив, зветься зрадою… Часом я навіть думав, чи не пече чутливому Дракону побратимська руна на руці… Але наставав ранок, сурма грала зорю, і нічні думки зникали.
Тим часом у Квітані стало неспокійно… Імператор Корог, котрий був замолоду запеклим бабієм і наплодив кільканадцять позашлюбних дітей, раптом відчув смак у чоловічій любові… Скінчилося все це тим, що він почав винагороджувати своїх «домашніх улюбленців» землею Півдня… Ясна річ — разом з людьми. Рештки державних земель Квітану розділили між трьома імператорськими… не знаю, як їх і назвати… Один мій знайомий квітанець згодом назвав їх просто — «імператорськими курвами»…
«Курви» були дуже шляхетного походження… Першим і головним фаворитом залишався Ріфін, князь Астеонський, далеко не юний, але вродливий чоловік. Злі язики говорили, що при ньому наш володар грає ролю жінки… Другою «курвою» був двадцятилітній шляхтич, що походив з провінції Мооз. Звався він Антс Лефтін, і саме його імператор призначив воєводою Квітану. Третій — південець-напівкровка родом з Зелеміню, належав по батькові до давнього моанського дворянського роду, а по матері — був не менше шляхетним хетанцем. Оповідали, ніби цього юнака розтлив князь Зелемінський, а тоді імператор випадково побачив княжого фаворита на якомусь балі і просто з танцювальної зали повів до спочивальні. Звали цю ганьбу свого краю Зельм Яворін…
Ролла, мій приятель, до речі, ніяк не міг зрозуміти оцю мою зневагу до мужоложців. У них, в Белаті, це якщо і не є звичаєм, то, принаймні, нікого не дивує… Ні, мій друг не був прихильником одностатевої любові. Але і вважав, що людина має право вільного вибору в подібних речах… Може і має… Але моє чорногорське виховання назавжди визначило ставлення до мужоложців — я їх як не вважав за людей так і не вважаю… Курви вони і є курви…
Те, що ці троє ублюдків накоїли в Квітані вилилося в Третє Квітанське Повстання. Почалося воно значно південніше Жерделю, в околицях Дару, який моанці називали Таргом. Саме там було найбільше державних земель. Квітанці споконвіку жили хуторами, по кілька сімейств з одного роду. Цьому сприяла й природа цієї провінції — вкриті лісом пагорби, котрі на півдні змикалися з передгір’ями Чорногори. Якщо данадільці, наприклад, звикли до розлогих долин, то тут кожен шматочок родючих земель випрохували у лісу… Недарма хуторяни просто серцем прикипали до отих шматочків… І до своїх хатин з дубових брусів, котрі мали такий вигляд, наче ще пам’ятали Ельбер.
Пан Антс Лефтін наказав повністю знищити хутірську систему землеробства Південного Квітану. Як кільканадцять літ тому у Квітані Північному, всі хуторяни мали бути зігнані до селищ, які мусили самі і збудувати. В тих селищах люди повинні були корчувати ліси, аби збільшити площу панських земель, працювати від зорі до зорі за порожню юшку і визнати себе рабами трьох паскуд…
Людоньки, ви не уявляєте собі, що це означало для квітанця… Бути кріпаком «імператорської курви»… Винищувати без діла ліс… Казав я чи ні, що для ельберійців-язичників природа була живою? Квітанці у більшості своїй потайки сповідували давню віру, чому сприяла можливість приховувати капища у лісі… У живому лісі, який наче розмовляв зі своїми вірними, котрі вважали, що у дерев є душа…
Навіть спиляти деревину на хату квітанці наважувалися лише опісля довгих обрядів, а на місці спиляного дерева саджали три нових… А тут вони мали стати лісорубами… Ясна річ, що Квітан вкотре бурхнув полум’ям і почалася ворохоба.