За браком доказів
- Автор: Тведт Кріс
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-046-1
- Переводчик: Наталья Романовна Иванычук
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «За браком доказів». Краткое содержание книги:
Не має сумнівів і адвокат Мікаель Бренне, призначений захисником підозрюваного. Хоча справа і трагічна, вона не має юридичних проблем, є лише кілька дрібниць, які потрібно вирішити до того, як суд закінчиться, вважає Мікаель. Але що більше він запитує, то менше відповідей отримує. І коли відповіді нарешті починають надходити, те, що видавалося простою справою, перетворюється на суцільний жах.
Доглядачі теж це завважили, непомітно наготувалися до непередбачуваного розвитку подій.
— Ні, — нарешті відповів Маґнус. — Не в Еріки. Матері Еріки не подобалося, що вона з нами водилася.
— Чому?
— Не знаю.
Маґнус почав притупувати ногою, я вже знав цей звук з судової зали.
— То ви більше часу бували на хуторі?
— Іноді — так. Або в печері. Більше в печері.
Я читав документи старої справи, тож знав, про що йдеться. Не дивно, що Маґнус розхвилювався. У тій печері він убив брата. Доглядачі теж про це знали. Я бачив, які вони напружені.
— Я розмовляв з Ерікою, — сказав я. — Вона питала, як ти почуваєшся.
Маґнус мовчав, далі притупував ногою, але вже тихіше.
— Я їй сказав, що з тобою все добре, — я відчайдушно намацував тривкий ґрунт у розмові.
Нога зупинилася.
— Вона мене поцілувала, — промовив Маґнус.
Більше він не зронив ні слова. Тиша в кімнаті стала щільною, важкою від чогось, чого я не зумів вловити.
— Певно, досить на сьогодні, — звернувся я до рудоволосого доглядача.
— Я теж так вважаю, — погодився він. — Ходімо, Маґнусе, в палату.
Маґнус підвівся. Йому ніби легше стало, що хтось взяв на себе керування. На порозі він зупинився, промовив, не обертаючись:
— Вона й Гокона цілувала.
І пішов.
Розділ 36
— Гадаєш, то було вбивство з ревнощів? — запитала Карла.
Повернувшись з клініки, я відразу зайшов до Карли, потребував її допомоги, щоб впорядкувати думки після розмови з Маґнусом Саннторвом.
— Хіба таке неможливе? Брат убиває брата через ревнощі й пристрасне кохання. Чим не класичний трикутник?
— Погоджуюся… Ось тільки нічого подібного в документах я не знайшла.
— То й що? Хто міг дати такі свідчення? Гокон мертвий, Маґнус — психічно неврівноважений. Хіба Еріка, але навіщо їй у цьому зізнаватися? Зізнання виставило б її в невигідному світлі, начеб вона зіткнула лобами двох закоханих братів. Ти ж знаєш, як воно в маленьких селах… Людський поголос відразу переклав би вину за трагедію на неї.
— Хай так… А батьки? Чи їхні ровесники? Невже вони про таке не знали б?
Я на мить завагався з відповіддю.
— У мене склалося враження, що свою дружбу вони тримали в таємниці від матері Еріки, а може, й від родини Саннторвів. Навіть якби хтось щось знав, не факт, що відразу побігли б повідомляти поліції. Неймовірно, але, доки люди не усвідомлять, яку вагу мають для слідства їхні свідчення, вони мовчатимуть. Та й сумнівів, хто винуватий, тоді навіть не виникало.
— Ні, не виникало, однак, маєш ти рацію чи ні, я не бачу, чим це може допомогти в нашому випадку. Припустімо, що ревнощі були провокаційним чинником сім років тому, і саме через ревнощі Маґнус убив брата. Що корисного дає нам ця інформація?
— Я можу припустити, що Еріка мала мотив, хотіла помститися за смерть Гокона, у якого була закохана.
Карла скептично поглянула на мене.
— Хіба помститися Маґнусові! Навіщо мститися усій родині? Не бачу логіки, Мікаелю!
— Твоя правда, — мусив погодитись я. — Але востаннє, коли ми обговорювали матеріали справи, ти сказала, що в тому, що трапилося, Еріка звинувачувала Сіверта Саннторва.
— Ні, я не так сказала. Еріка вважала, що Сіверт Саннторв значно раніше мав потурбуватися про лікування Маґнуса. До того ж, у мене склалося враження, що вона терпіти не могла старого.
— А яке враження на тебе справив допит Сіверта в старій справі?
— Абсолютно ніякого.
— Тобто?
— Сіверт Саннторв був, вочевидь, маломовним чоловіком. Він тричі свідчив у поліції, але щоразу його свідчення не займали й однієї сторінки. Можливо, у цьому не було нічого дивного, зважаючи на його потрясіння від вбивства сина, та все ж якось воно надто впадає у вічі. Здебільшого він відповідав «так», «ні», «нічого не знаю».
Карла підвелася.
— Мені час бігти, Мікаелю, за п’ять хвилин маю одну зустріч. Але я, дійсно, не бачу, чим нам могла б бути корисна стара справа. Хочеш довідатися більше, доведеться тобі ще раз поговорити з Ерікою Гансен. Я так вважаю!
— Не знаю, чи варто, — завагався я, — згадавши застереження Калле Сміт-Нільсена. — Минулого разу вона була в дуже нестабільному стані.
Коли я ніжним надвечір’ям повертався додому, було так тепло, що я зняв куртку й перекинув її через плече. Весна затримувалася на місяць, і ось раптом прийшла. Пишне світло-зелене листя гостро пахло після пообіднього дощику, і здавалося, що важкі думи, які невпинно перемелювалися у моїй голові не один тиждень, зненацька відступили.