Небезпека рецидиву
- Автор: Тведт Кріс
- Серия: Мікаель Бренне #2
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-65-2
- Переводчик: Наталья Романовна Иванычук
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Небезпека рецидиву». Краткое содержание книги:
Я зупинився за п'ять метрів від вхідних дверей. Жодних ознак життя. Жодних звуків.
— Агов! — гукнув я. — Є хтось удома?
Голос мій був надто слабкий і трохи захриплий. Я знову гукнув, голосніше. Трохи зачекав. Уже набрав у груди повітря, щоб гукнути ще раз, коли двері відчинилися, і на ґанок вийшов чоловік. Він був кремезний, з розчухраною шевелюрою й очима-щілинками, ніби щойно прокинувся. Живіт звисав над пряжкою паска. Колись біла футболка була запрана до сірості, з плямами невідомого походження.
— Якого дідька тобі треба? — запитав він низьким, скрипучим голосом, ніби не звик ним користуватися.
— Ґустав Гаґен?
— А хто питає?
— Я адвокат. Мікаель Бренне. Хотів би з тобою поговорити.
— Про що? — погляд його став сторожким, мовби він боявся, що я зараз витягну з кишені повістку в суд.
Я вирішив грати відкрито.
— Про твою сестру. Хотілось би більше про неї довідатися.
Ґустав не удостоїв мене й словом, просто рушив назад до хати.
— Агов! Зажди! — сказав я, ступивши два кроки до нього. — Я тільки хочу…
Ґустав рвучко розвернувся, схопив приперті до сходів граблі з обламаним держаком і замахнувся на мене.
— Забирайся до дідька з мого хутора!
Я відсахнувся, ступив кілька кроків назад і підняв долоні. У черевиках чвакало.
— Годі-годі, спокійно!
Чоловік дужою рукою запустив у мене граблями. Я щодуху позадкував, послизнувся на мокрому, втратив рівновагу й гепнув на зад просто в багнюку. Граблі просвистіли над моєю головою.
Я зіп'явся на коліно, і відчув, як миттю промокла тонка тканина моїх костюмних штанів; затулився від нового удару, але Ґустав завмер з піднятою рукою. Його перекошене обличчя побагровіло.
— Послухай, я тільки хотів поговорити, — квапливо запевнив я його. — Онде навіть взяв з собою… — я вихопив з кишені пляшку й простягнув до нього, як талісман, як запоруку мирних намірів.
Ґустав заворожено дивився на пляшку, його очі пожадливо загорілися.
— Хочу тільки поговорити, — знову повторив я. — Мені потрібна допомога, трохи інформації. Ми можемо вихилити чарчину, побалакати…
Я щось безладно белькотів, але не був певний, чи він слухає — його погляд прикипів до пляшки. Потім він коротко кивнув головою і рушив до хати. Дверей за собою не зачинив. Я сприйняв це як запрошення і обережно переступив поріг.
Усередині панувала густа сутінь; кілька уцілілих вікон затулені шторами, але хата виявилась менш брудною і запущеною, ніж я сподівався. Увесь перший поверх був однією кімнатою. У глибині виднілися сходи, які вели, мабуть, до спальні. Вочевидь саморобні меблі були масивні й грубо збиті докупи.
Ґустав мовчки дістав дві чарки, протер їх брудною ганчіркою і поставив на стіл. Я налив віскі, підняв свою чарку.
— Будьмо!
Він не відповів, просто перекинув трунок в горло. Пересмикнувся усім тілом і знову, так само мовчки, простягнув мені порожню чарку. Віскі миттєво зникло в його горлянці й цього разу.
— Ти не п'єш! — завважив він.
Білий день надворі, унизу стоїть авто, а віскі відразливо відгонить бодягою. Я не хотів пити, однак підняв чарку й зробив ковток. Ґуставу наче відлягло, коли я теж випив. Я знову наповнив його чарку, але тепер він тільки надпив.
— Про що хотів говорити? — запитав він.
— Про твою сестру, Ніну.
— Не маю з нею нічого до діла, — трохи невпевнено сказав він.
— Знаю, — заспокоїв я його, наповнюючи чарки; алкоголь вже наповнив важкістю мій шлунок. — Це ти змайстрував меблі?
— Ні, бать… Карл. Мав золоті руки. Будинок. Меблі. Усе… — віскі вже почало робити свою роботу, чутно було з голосу.
— Ти завжди тут жив? Усе життя?
— Так. Хіба кілька років — ні, коли жив… далеко.
— У дитячому будинку?
Ґустав скоса глянув на мене, знову насторожився.
— Звідки знаєш?
— Та провів невеличке розслідування. Розпитував декого. Про Ніну… А що?
Чоловік пересмикнув плечима, простягнув порожню чарку, щоб налити.