Понаїхали
- Автор: Чапай Артём
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-61-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Понаїхали». Краткое содержание книги:
«Понаїхали» є першою частиною розпочатої Артемом Чапаєм трилогії про Білий Сад.
Мейдин вiд акцiй вiдiйшов, а от Кокос став нарванiший, нiж будь-коли. Мiтить на намiсника Бiлого в Бiлому Саду, бо сам Бiлий збирається розширюватися.
«Бiлi вовки» у складi семи осiб знайшли вивiску Алi: «Все для ремонту». I логотипи: ексклюзивний дилер таких-то i таких-то брендiв у Бiлому Саду.
Замкнено, бо недiля. Через це в гаражному кооперативi й навколо — порожньо. Бiлий знав, що Алi буде всерединi. Багато працює. Кокос зазирнув у вiкно: так, сидить в окулярах за столом i клацає на калькуляторi.
«Бiлi вовки» легко ввiрвалися, бо дверi не на засувi, а лише на защiпцi. Пару ударiв ногами в берцах — i дверi вiдчинилися навстiж.
Застрибнули всередину, стали бити Алi — цього разу так, щоб не покалiчити, попередив Бiлий. Сергiй намагався не дивитися, як iншi пiднiмали цього нещасного очкарика носаками пiд дих, а коли той скрутився, то пiднiмали пiд пахви, давали ляпаси, кричали у вуха образливi речi про тих, хто понаїхав, про колiр шкiри Алi та про його релiгiю.
А так то в основному трощили майно. Це укрiпило пiдозри Сергiя щодо Бiлого. Втiм, рядовi «Бiлi вовки» киплять щирою ненавистю.
Ярославна дивиться у вогонь, пiдсуваючи дрова до центру вогнища. Сергiй розповiдає версiю «Червоної шапочки», яку почув вiд Мейдина. Зустрiвши вовка в цiй казцi, Червона Шапочка готова на секс, а отримавши раз, хоче ще.
Дрова не димлять. Яруся дивиться у вогонь. Сергiй смiється:
— «Ще, ще», кричить Червона Шапочка. А потiм лiсом котиться луна: ще, ще... I вовк мусить iще раз.
Театральна пауза. Потiм Сергiй хихотить:
— Вовк здох. Мораль цiєї казки: не пускайте блядей до лiсу, бережiть рiдну природу.
Довга пауза. Сергiй чекає, що Яруся засмiється. А вона пiднiмає на нього серйозний погляд:
— А чому це вона «блядь»?
— ...
— Тому що жiнка й виявляє iнiцiативу? Тобто чоловiковi можна, це круто, це жеребець, а жiнка, значить...
Тепер Сергiй дивиться у вогонь. I мовчить, зцiпивши зуби. Яруся пiдвищує голос:
— Чи того, що хотiла ще? Якщо чоловiк, це круто, мачо, а якщо жiнка...
Сергiй вiдчуває, як напружуються жувальнi м'язи. Стискає й розтискає зуби. Яруся знизує плечима:
— Ця твоя казочка — це просто страх чоловiка перед жiнкою. Невпевненiсть у... Хм-м, якщо почати згадувати, я такого багато знаю. Просто не думала про це ранiше.
Нахрiна я познайомив її з тiткою Мариною, думає Сергiй. Сидить, обiйнявши себе за плечi, втупившись у вогонь, щоб не нагрубити Ярославнi. Була ж дiвчина як дiвчина. А тепер усе валиться.
Все валиться, все валиться, все валиться, подумки повторює вiн. Що у мене лишається? З Ярусею всьо плохо, це ясно. Друзi? Кокос омудачiв, Мейдин сцикло, хоча нi, Мейдин нормальний, але ж блiн, ну хто вiн менi. Навiть не авторитет. Бiлий продався. Тодi хто? Мама-банкомат, матушка по скайпу? Батя, який зраджує їй, я точно знаю, хоча свiчку не тримав. Хто у мене є? Братєльнiк-шавка?
Володя Ткачук вранцi близький до щастя. Грудень вогкий i теплий, без морозу та снiгу. Таку погоду мама, коли ще не поїхала, називала грипозною. I тепер училка географiї справдi захворiла на грип, i вранцi їм сказали, що п'ятого й шостого урокiв не буде.
— А на танцi пiсля урокiв що, не йдеш? — запитала Уляна.
Точно. Як це вiн може не пiти? Леся Михайлiвна, яка веде гурток бальних танцiв, поставила Володю в парi з Уляною. Здається, Леся Михайлiвна зразу зрозумiла, чого Володя записався. На вiсьмох дiвчат у гуртку Володя тепер — третiй хлопець. I тепер двiчi на тиждень вiн, завмираючи, обiймає Уляну за талiю. Вiн вiдчуває, як напружується прес, як час вiд часу внутрiшня частина його стегна торкається внутрiшньої частини її стегна. I яка рiзниця, що вже третiй мiсяць вони вчать один-єдиний вальс, якщо ранiше вiн навiть не наважувався торкнутися її руки, а тепер обiймає її за талiю, а її невагома рука лежить на його плечi.
На великiй перервi, пiсля четвертого уроку, Володя з Уляною зустрiлись у холi й думали проблукати мiстом тi двi години, якi через скасування географiї лишаються до танцiв. Але пiшов мокрий снiг, у неї мерзли ноги, бо не розрахувала iз взуттям.
— То пiшли до мене?
Вона кивнула.
Вiн жив близько до школи, вона далеко.
Пiд домом купили в «Першотравневому» бiсквiт до чаю. Триста грамiв. На вигляд дуже багато, бо бiсквiт легесенький.
Коли Володя своїм ключем вiдiмкнув дверi, тi вiдчинилися лише на п'ять сантиметрiв i зупинилися. Зсередини накинутий ланцюжок.
Володя не зрозумiв, шарпнув ще раз, сильнiше, вiн цього ланцюжок задзвенiв, i Володя одразу почув тупотiння нiг усерединi, до дверей з того боку швидким кроком пiдiйшов тато i скинув ланцюжок: