Книга імен
- Автор: Грегори Джилл, Тинтори Карен
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-343-611-1
- Переводчик: Анжела Кам'янець
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Книга імен». Краткое содержание книги:
Війна в Афганістані, повінь у Нью-Йорку, атаки терористів на Мельбурн, вибух танкера в Ірані — усе це наслідки загибелі праведників. Девід дізнається, що в книзі є ім'я його падчерки. За допомогою прекрасної ізраїльтянки, експерта з давніх манускриптів, Девід починає осягати кабалу, щоб урятувати праведників, свою пасербицю й, можливо, весь світ.
Він вирішив витратитись на цю подорож, щоб відзначити тридцяту річницю їхнього з Ясміною подружнього життя. Разом із ними були всі троє синів із дружинами й дітлахами. Шість днів на кораблі, потім тиждень у Лондоні. Ясміна не приховувала радості. Це була їхня перша родинна відпустка після того, як старший із синів вступив до Корнельського університету.
Життя в Сент-Луїсі було розміреним, але ввесь час, вільний від напруженої педіатричної практики, вони віддавали дітям, проте не своїм рідним дітям. Щороку Джек і Ясміна пакували сонячну парасольку, шорти й босоніжки, прихоплювали набір для профілактичної вакцинації, цілували на прощання онуків і відлітали — у рамках програми «Лікарі без кордонів» — у той чи інший регіон, охоплений війною або постраждалий від стихійного лиха.
Джек думав про виголоднілих дітей, яких лікував минулого літа в Дарфурі, про п'ятьох колег, яких замордували в милі від їхнього медпункту в Афганістані позаторік. А тут, милуючись із балкона безмежними просторами чорно-синього океану й неба, Джек майже забув про хаос, що панував у світі. Майже забув.
Як було забути? Вони мало не відмовились і від цієї подорожі через оте цунамі в Японії. Якби не страх засмутити дітей та онуків, якби не те, що вони замовили круїз іще рік тому, Джек із Ясміною вже подалися б до Азії. Хоча подружжя знайшло компромісне рішення: вони обміняли свої зворотні квитки в «Британських авіалініях» і тепер з Лондона полетять не додому, а до Токіо.
Іноді Джек любив пофантазувати, як вони двоє припинять свою постійну практику й місяцями їздитимуть разом світом, лікуючи та рятуючи найвразливіших дітлахів, кинутих напризволяще.
Можливо, настане час...
У двері постукали, і він повернувся до каюти. Ясміна чистила зуби, тож він сам відчинив і побачив свою одинадцятирічну онуку Емілі. Вона широко усміхалася; просто на піжамку в неї був накинутий пляжний халатик.
— Дідусю, я хочу ще раз поцілувати тебе на добраніч. Тіммі дратує маму — вимагає, щоб йому замовили їжу до каюти. Каже, що вмирає з голоду.
— Дякувати Богу, твій брат ніколи не знатиме, що таке справжній голод, — відгукнувся Джек, проводячи рукою по задовгому темному чубчику Емілі. — Отак краще: я бачу твої гарні оченята. — Він нахилився й поцілував свою середульшу онуку у свіжо вимиту щічку.
— Нам лишилось усього два дні на кораблі, — зітхнула Емілі, якій хотілося ще трішки тут побути. — От якби ми всі могли залишитися тут назавжди.
Джек усміхнувся.
— Ти ж не думаєш так насправді, Емі. На тебе в житті чекає ще купа різних пригод.
— Мабуть, так, — вона знизала плечима, і личко її засяяло. — І на тебе також, дідусю.
— Ще б пак, — почав був Джек. Зненацька ніби крижана хвиля плеснула йому в спину — на мить. І зникла. Що це означає?
Здригнувшись, він глянув на розчинені балконні двері, за якими котив свої пінисті хвилі океан. Та раптовий холод минув.
З ванної кімнати вийшла Ясміна, й Емілі кинулась у її обійми. Коли Джек відводив дівчинку назад до каюти трохи далі по коридору, він уже геть забув про все, окрім лагідних морських хвиль і безцінних днів, що чекають на його родину попереду.
В іншому кінці світу комп'ютер, прихований у будинку, що належав Національному банку Корейської Народної Демократичної Республіки, саме встановив місце перебування Джека Черля. За кілька хвилин команда з трьох Темних янголів, що базувалась у Велсі, вирушила до Саутгемптона зустрічати корабель «Квін Мері II».
Розділ тридцять третій
аеропорту імені Джона Кеннеді було повно пасажирів, бо через порушення графіка всі розклади рейсів полетіли шкереберть. У вирі тисяч невдоволених клієнтів касири працювали, як у лихоманці, — перекомпоновували квитки, тасували пасажирів і рейси. Девід затиснувся в чергу, яка зміїлася між канатними кордонами, — треба було купити квиток до Ізраїлю й назад. Нерви в нього були напружені, мов струни, — а раптом у касирів уже лежать листівки про його розшук?
Йаель, удавано спокійна та безжурна, стояла в іншій черзі, між жінкою з двома бешкетливими дітьми та групою підлітків у футбольній формі. Вони стали в різні черги на випадок, якщо Девіда затримають.
Він знову зазирнув у свій новий паспорт і подивувався, як Аві спромігся за такий короткий час роздобути таку досконалу підробку. Черга просувалась уперед, і Девід лише молився, щоб у затурканого й засмиканого персоналу біля комп'ютерів не виявилося його фото на бюлетені поліцейського розшуку.